пологи у Британії

перш за все слід сказати, що медицина у Великобританії безкоштовна, тому відвідини лікаря, жіночої консультації та самі пологи нічого не коштують (мені навіть ліки видали з собою додому при виписці з пологового - я мала проблеми з тиском)

тепер про сам процес - тут дуже великий фокус роблять на все природнє і будь-яке медичне втручання відкладатимуть як тільки можна (звичайно без ризику для життя), а от коли настає момент приймати медичні рішення, то діють просто з миттєвою швидкістю

загалом, майбутня мама має приїхати в пологовий сама, коли вже почалося найцікавіше. І її відправляють в одну із кімнат для пологів - їх є два види. Перший - для природніх пологів, деякі з таких кімнат мають ванну для народження у воді (щоб в таку потрапити, треба наперед повідомити, що ви хочете використовувати ванну під час пологів). А другий - якщо мама чи малюк потребують лікарського нагляду. Але в будь-якому випадку пологи буде приймати акушерка, вона викличе лікаря для консультації, якщо її будуть турбувати якісь показники у стані малюка чи мами, а так лікар навіть не заходить до кімнати (звісно, якщо пологи природні, а не операція)

з точки зору знеболення пропонують кілька варіантів - їх можна використовувати всі по-черзі від найслабшого до найсильнішого - це "смішний газ", якийсь опіумний наркотик, та епідуральна анастезія (на перщих стадіях дома пропонують пити парацитамол що 4-6 годин і використовувати ТЕNS мащину - то така, що на спину ставляться присоски і вони пропускають електричний ток, то типу має відволікати і розслабляти). Епідуральна анастезія автоматично означає, що жінка має бути під наглядом лікаря (отой другий вид кімнат) і виконує її анастезіолог (але тільки виконує, далі мама знову залишається під наглядам акушерки), зате, як сказала мені моя акушерка - це цивілізований спосіб народжувати - болю майже не чути при потугах, а перейм то й взагалі не чути, перевірено на собі (я не агітую, і це класно народити самій, без отих знеболювальних, але больовий поріг у кожного свій - я вирішила полегшити собі справу)

після пологів протягом 2-4 годин переводять у інше відділення, але жінкою й далі займаються акушерки - вчать годувати дитину, переодягати і т. д., а ще здійснюється огляд малюка педіатром. Але тут нікого не тримають надто довго, якщо все гаразд (пологи природні та легкі, дитинка не перша і мама вже знає, що з нею робити), то через 8 годин можуть відправити додому. Мене протримали два дні - через мій тиск, підвищену температуру в пологах і тому що я мала епідуральну анастезію. Але, як я вже писала, додому видали всі ліки (включно з парацитамолом - то в них улюблене обезболююче - який навіть у супермаркуті купити можна)

у госпіталі передбачено трьохразове харчування, а чай і тости з повидлом можна самому собі на кухні робити. Сніданок стандартний - або мюслі, або тост з варенням і маслом (або і те, і те), а для обідо-вечерь видають меню - можна собі вибрати, шо хочеться (там навіть десерти є! я була вражена!). Що здивувало - зранку пропонують каву чи чай - то ж мамусям не можна кофеїну, но нє?

з особистого досвіду - в мене пологи починалися дуже повільно, прокинулася я о 2-ій ранку в неділю з відчуттям, що щось починається, до 5-ої терпіла, далі розбудила Петра. Але перейми нерегулярні, дзвоню в госпіталь - кажуть чекати, поки не стануть регулярними "як по годиннику'". Так триває до вечора, тоді я не витримала і таки поїхала в госпіталь, щоб чернова акушерка подивидася що і як - відкриття нема, топай додому... ех, попередню ніч недоспала, знову не спала, і ще цілий день промучилася - без змін. Увечері понеділка я починаю панікувати "чого так довго" і знову їду до госпіталю - хоча б зрозуміти чи є якийсь прогрес і чи все гаразд. Прогрес був, хоча й недостатній, але при цьому виявилося, що у мене високий тиск, тому я залишаюся ночувати в лікарні - треба слідкувати за тим тиском (в мене ніколи не було з тим проблем, тиск взагалі низький переважно, а в останні 2 тижні вагітності трохи виріс і от тут маєш - 90 на 160 - а якби я не приїхала?..). Я знову не сплю уночі через ті нерегулярні псевдоперейми і до ранку змін не спостерігається. Отож, уже у вівторок зранку лікарі вирішують стимулювати пологи. Мене переводять у родзал, але не особливо спішаться - на годиннику 12-а... Оскільки тут же ж турбуються про природність, то спочатку зливають мені води і чекають, що буде (у нормальних людей це включає режим "народжувати", але ми ж не так просто замішані...) і десь саме в цей період я прошу епідуральну анастезію. Мене "маринують" ще 4 години, а процес і далі рухається дуууже повільно. В кінці кінців закінчується окситоцином - стимуюють пологи вже лікарським препаратом. Ясно що це допомагає - але за вікном вечір і зустріч з малечею відкладається до ночі. Ми з Петром робимо ставки - 27-ого чи 28-ого народиться наше диво. Між тим у мене підіймається температура і як результат - антибіотик (та, я мала ще ту пригоду)... потуги ж почалися в першій годині 28-ого - чесно скажу, з епідуральною, майже не чути болю і здавалося буде просто, от буквально ще кілька хвилин і кінець цій, здавалося б, нескінченній епопеї. Але ні - і отут все закрутилося дуже швидко - я так розумію, що акушерку стурбувало щось на моніторі, який слідкував за малим, тому вона викликала лікаря. Дитинку вирішують "діставати" якомога швидше, але лікарка вважає, що я можу народити сама за прийнятний час - у залі раптом намальовується ще одна акушерка (просто в секунду) і ця купа народу (лікар і дві акушерки + дитячий лікар) допомагають як можуть... окрім того малий вирішив, що першою на світ має з'явитися рука, а оскільки він виявився немаленьким, то, як результат, лікар робить епізіотомію (розріз) - вона наче й питала в мене дозволу, але те питання було в стилі "це буде краще для дитини", поставила перед фактом іншими словами - і от я чую перший крик нашого малючка. Поки мене зашивають (то триває хвилини дві, ну, може п'ять - як я писала, коли треба у них блискавична реакція), Петро вже встигає подивитися на синочка, і от - нарешті! - мацьопо лежить мені на животі, а ще через трошки вперто шукає "що б то перекусити" (справжній чоловічий підхід - головне поїсти)... далі його зважують і оглядають - 3.680 кг, 56.5 см - "нічого собі" - думаю я (мене всього менше 50 кг, так що хоча по вазі малюк ніби й середня дитина - але для моїх габаритів це круто)... далі я думаю - "таке щастячко і таке гарнюсіньке і МОЄ" - емоції зашкалюють. Петро каже - "виявляється діти різні, а мені здавалося вони всі однакові народжуються" та додає - "і МОЄ теж". Данилко їсть і має маму з татом в носі з їхніми розмовами :)

і ще трошки "в тему, але про погоду" - в госпіталі постійно "тусується" купа студентів та й сам персонал вчиться і наче конкурує між собою (може в них ще й рівні є і commitments, по яким потім бонуси визначають, як і у ІТ?..). Наприклад, коли мене клали в лікарню, то мною займалася дуже юна дівчинка-акушерка, потім прийшла ще одна - теж дуже молоденька з вигляду, але як виявилося більш досвідчена - оця друга вчила першу я ставити катетор (щоб не колоти голкою щоразу коли треба взяти кров на аналіз, або ставити систему). Коли мене перевели в родзал, то акушерка (то була вже інша зміна - ця пані була в літах і дуже адекватна, вона мені сподобалася найбільше з усього персоналу, з яким я перетиналася, шкода, що я народила в наступну зміну - хоча та акушерка теж була дуже професійна - мій #2) довго "возмущалася", чого це мені "там вгорі" (відділення, де я ночувала знаходиться поверхом вище) написали, що за ніч нічьо не змінилося, то ж типу є прогрес. Потім лікар намагалася злити мені води і в неї не виходило, в результаті моя акушерка показала, як то робиться (лікар було десь мого віку - а кажуть лікарі мають бути більш кваліфіковані). Потім лікарі вирішили чекати 4 години, чи то зливання вод дасть якийсь ефект, а акушерка все перепитувала "а може 2? зазвичай достатньо двох, щоб зрозуміти, чи то допомогло" (і дійсно нічьо не дала та процедура навіть через 4 години). І в мене на пологах був присутній студент 2-ого курсу. Їх відправляють проходити отакі пракики по різних відділеннях по 2 тижні в кожному - не для того, щоб щось робити, а подивитися, що у певному відділенні відбувається (я думаю, що це справді допомагає вибрати потім свій напрямок)

і на останок - хоча мої пологи й можна, я думаю, назвати складними, але ніякого негативу в спогадах не залишилося. Вже через годину після єдиною емоцією була радість, що ми з Данилком нарешті зустрілися. А скільки всього цікавого чекає нас попереду! :)