навіяно флешмобом #яНеБоюсяСказати - або різниця у ставленні до жінок у Британії та Україні, мій суб'єктивний досвід

одразу оголошую, що від #яНеБоюсяСказати тут хіба назва - просто ці роздуми були навіяні флешмобом ще 2 роки тому. Але Данилку було півроку і якось в пост думки так і не оформилися. Аж раптом, у червні, трапився мені (знову у facebook) запис мого товариша (ну, я сподіваюся, що все ще можу дозволити собі називати Сергія товаришем, хоч ми роки 4 й не бачилися. Але ж це не впливає на відчуття спільних цінностей, так?) і, я думаю, він не буде проти, якщо я процитую :)

мої роздуми повернулися і через от - два місяці - я починаю записувати їх. Таке сприйняття ситуації - чи зміна у сприйнятті? - не склалося миттєво. Більше того - я колись 100% думала навпаки! Але час проведений в Лондоні змінив мене. І нехай хтось скаже, що це викривлене враження, чи вигадане, чи просто "не на часі", але можливо - "щось тут є"? подумайте ;)

отож, мені здається, що у нас в Україні дуже сексистське суспільство. Я гуляла зі своїм піврічним сином та чоловіком по Львову і звернула увагу, що всі чоловіки дивляться саме на мене. Нас троє - а дивляться на мене! ми можемо йти по селу (так, я живу у Львові за містом - а отже, ні підборів, ні макіяжу - нема на що дивитися, але всі ці водії машин, що їхали зі своїх дач, витріщалися саме на мене!

перед Лондоном я б навіть не звернула на це увагу - мені було б байдуже - ну, дивляться, і що? ще роки три тому я могла б комусь розказати, шо мені подобаються відрядження в Таллінн і Прагу - бо там мене програмісти (чоловіки в основному) пропускають в черзі робити собі каву (а часом навіть роблять мені) та намагаються познайомитися (так-так, це навіть тішило моє самолюбство). Але ж - хей! - це ж сексисм! це не рівноправ'я - це "особливе" ставлення за гендерною ознакою! а оці погляди на мої ноги, чи (перепрошую) дупу, які хоч не хоч але помічаю час від часу на роботі чи в місті - в Лондоні йього нема! абсолютно! всі дивляться в очі. В ОЧІ. І все - за 5 років не "детектед" жодного двозначного погляду чи слова :)

наступний факт мене спершу дратував, а потім сподобався. Знаєте, як британці відкриваєть двері, коли переміщаються офісом групою? перший відкриває двері та проходить притримуючи для другого, а другий притримує для третього і так далі. Але! якщо першою в групі йде lady і вона зробить затримку в секунди 2-3 - то чоловік за нею відкриє їй двері та пропустить вперед. Цього часу достатньо, аби зрозуміти - чи дозволить леді, аби їй відкрили двері! я ніколи не маю зайвих дві секунди, щоб почекати цього "сервісу" - тому мене й дратували затримки... а вони чекають знаку - від леді - що за леді можна подбати, що вона не проти аби про неї турбувалися! відчуваєте різницю? між "дбати за означенням, прирівнюючи усіх жінок між собою"та "переконатися, що леді не проти"?

я не зараховую себе до феміністок, в жодному разі. Але я не люблю узагальнень та об'єктивізації мене. Можливо, в вашому оточенні теж є багато жінок, які цього не люблять - то давайте будемо позбуватися стереотипів! і нехай усім нам буде приємніше жити поруч :)