Wednesday 2 December 2015

місяць десятий: наздоганяй!

з попередніх постів можна здогадатися, що ми всі прилетіли в Україну - і десятий місяць минув тут. Ми з Петром вирішили, що треба потішити бабусів-дідусів внуком, бо як я вийду з декрету (тут дають всього рік декретної відпустки), то прилітати надовго вже не дуже виходитиме... тому ми з Данусиком "відпустили" тата на місяць до Лондона пожити самому, а самі лишилися бабусів-дідусів "розважати", а отже, Данусик освоював нові території! перш за все, наш будинок - малюку вистачило півдня і найцікавішою річчю виявилися сходи - він "сходу" навчився "видряпуватися" на третю сходинку, далі ми не експерементували та забрали його від гріха подалі, але виходить, що того "кадра" самого не можна лишити тепер ні на хвильку. В домівках у моїх та Петрових батьків Данилку вже вистачало однієї годинки, аби все обповзати і зрозуміти, що йому цікаво, позначити - це все моє, і все оце мої забавки!

про "їсти" - я писала минулого місяця, що у нас була криза "не буду гамати, поки не даси іграшку! а тепер іншу! і ще іншу, бо ці вже набридли". До слова, це все вина отої забавки на присосці для годувального стільчика - з неї усе почалося і малюк хотів й далі бавитися під час трапез. Тому моя порада того не викоричтовувати, коли годуєте мацьопок. Хіба коли садите в стільчик гратися, то тоді так, напевно, можна. Відівчила я Данусика тим, що забрала всі іграшки та годувала до першого писку, як тіко вередує - на підлогу, значить неголодний вже. А за годину знову пробуємо їсти, і так поки не з'їсть якусь достатню (для маминої совісті) кількість. В такий спосіб поступово стало набагато ліпше - з періодичними рецедивами, але переважно спокійно :)

цього місяця я вирішила дати Данилку можливість їсти самому. Взагалі усі Британські книги про діток рекомендують мало чи не від першого дня прикорму давати "бейбікам" щось в руку, аби вони самі себе годували. Але в мене з тим не дуже "склалося" - щось таке, як авокадо, або банан, випадало йому з рук, бо слизьке; щось, як картопля варена або цвітна капуста, в руках кришилося і лишалося на підлозі; а таке, як яблуко, я боялася давати аби не поперхнувся; хліб або спеціальне рисове печенько, чи дитячі кукурудзяні кільця - то єдині варіанти, після яких треба було мити лише підлогу, але не дитину... а тут "раптом" "встрілило" мені в голову виправити ситуацію - і я дала Данусику в руку ложку, і навіть показала, як нею користуватися - помагала набирати, нести до рота та підіймала лікоть, щоб в рота попало, а не мимо - от не було, чим мені зайнятися, пра?

я ж не дарма так довго про це розказую, бо тепер ми без ложки в руках не їмо взагалі - буде махати руками, вибивати мені їжу, хникати... при цьому, якщо моя ложка десь між рук прорветься до рота, то таки відкриє і з'їсть, але попробуй прорвися між тими махаючими шустрими ручками! якщо даю ложку йому, то намагається нею залізти в тарілку з їжею (половину розсипає, або й тарілку перевертає); від моєї допомоги відмовляється - якщо хочу направити його руку, то одразу в крик - таке своєнравне створіння (всьо в тата)! відівчати від такої поведінки, як я зробила з іграшками, не хочу, бо сприймаю це скоріше, як прояв бажання "їсти самому", а не "вередування" і боюся зарубати дитячу ініціативу. Тому рятуємося підручними способами - даю йому хлібчик з маслом, чи варю макарони-спіральки (щоб в кулачок міг взяти) і присипаю сиром, аби розплавився (чеддером), варю цвітну капусту і блоколі до стану, коли ще достатньо тверда, аби Данусик міг донести до рота... і бабуся нам допомагає - готує якісь такі страви, щоб і ми їли, і Данусик міг руками з ними впоратися, як от сирана запіканка, рисовий пудинг, котлети в духовій шафі печені (малюку окремо зробили з фаршу без солі)... весело у нас... де того терпіння набратися?..

я отак згадую - у нас не місяць, а суцільний стрес вийшов! мій малюк завжди засинав біля грудей - це насправді дуже природньо для дитини (хоча зараз не йдеться про доцільність такої звички, отож упущу пояснення), але ж йому скоро "до няні", а мене там не буде, тому я почала вчити його засинати самого та ще й у власному ліжечку. З ліжечком теж не все так просто - я вже колись писала про те, що патерн сну в Данусика десь між 7-8 місяцями різко змінився і, якщо до 6 місяців він вставав вночі поїсти десь між 1-2 годинами, а потім між 5-6, то раптово почав прокидатися щогодини-півтори-дві, дуже плакати - ніби чогось злякався - та ще й важко засинати (саме "вночі", а не "на ніч"). Після розмови з своїм health visitor-ом та деякого дослідження "в інтернетах" (я ж справжнісінька українська мама - нікому "на слово" не вірю) виявилося, що це дуже типово для діток - перші півроку спати гарно, а потім "відриватися". В теорії це пояснюється тим, що мозок дуже сильно розвивається в період 8-10 місяців, а для малюка це важко, тому починаються проблеми зі сном... плюс зуби, які типово починають активно рости після півроку, а вночі нема чим їх помасажувати... плюс багато діток починають повзати-вставати-сидіти десь тоді і намагаються навіть уночі відпрацьовувати нові навички (я справді часто знаходила Данусика сидячого, на колінах, або коли він стоїть)... як підсумок цитата зі статті одного педіатра (далі переказую своїми словами): "молодих батьків намагаються усі переконати, що для дитини після півроку "нормально" спати всю ніч, але з моєї практики - після півроку для дитини якраз "нормально" часто прокидатися, а от сплять усю ніч одиниці". І до речі "спати всю ніч" для малюка всього навсього означає мати один з відтинків сну довшим за 5 годин

наша історія з нічними прокиданнями і плачами закінчилася тим, що ми з Петром "переселили" мацьопика спати між собою. Цікавий факт - фінальне рішення в цьому питання прийняв саме тато, ми обоє бачили, що поруч з нами малюк краще спить, але я намагалася все ж триматися попередньої практики - заспокоювати та вкладати Данилка назад, а Петро сказав, що нехай залишається, аби лиш менше плакав. Тому дитяче ліжечко стало таким собі аксесуаром в хаті (спати дитині з мамою теж природньо насправді, тому я з легкістю погодилася з Петром) - але знову ж таки, в садочку мене не буде, а отже слід з тим дитячим ліжечком подружитися

одразу скажу, що багато корисних практик я прочитала в книжці, яку порадила Тоня (не мені особисто, але я скористалася такою підказкою іншій людині) - The No-Cry Sleep Solution (Gentle Ways to Help Your Baby Sleep Through the Night) by Elizabeth Pantley. Таким чином в нас з'явилася улюблена колискова і типова поза, в якій малюк засинає (я всього перераховувати не буду, кому треба, той поцікавиться)... звичайно спочатку був період похникування, та й зовсім без сліз у мене не вийшло, і хоча ми ще не "там", але рухаємося "в тому" напрямку - часто прокидаємося, але вже засинаємо в своєму ліжечку під колискову (йдеться саме про денний сон, вночі мама поруч і це вирішує все)

ще одне узагальнення зроблю (якийсь вийшов пост динаміки змін в поведінці Данилка, а не про десятий місяць...) - в Данусика до півроку взагалі не було режиму (крім явної різниці день-ніч) - він по-різному спав та їв кожного дня. А на сьомому місяці сам собі розпорядок дня випрацював - так що деякі речі з часом покращуються :)

з прогулянками цього місяця у нас незаладилося - Данусик ще не ходить сам, а на вулиці вже холодно і доводиться тепло одягяти, мокро, сиро - то й не по повзаєш... я 10 кілограмчиків свого щастя не можу довго носити, а сидіти у візочку і дивитися на сірі дерева без листя йому скучно - навіть сусідський пес лінується в таку погоду вилізти з буди і гавкнути на нас (то таке дурне створіння, що зазвичай на вітер гаркає), і наш кіт з першим снігом вже не виходить до нас мявкнути і мамі об ноги потертися (нашо коту я, як є тепла батарея?) - от уявляєте як ми скучаємо? довше 40 хвилин рідко виходить витримати

зате Данусик почав казати "тя-тя" (хоча, по-моєму, це вперше сталося ще в Лондоні, а отже минулого місяця). І взаглі малюк давно говорить всілякі склади з різною інтонацією, ніби то якісь речення, або любить собі поспівати, особливо, як купається

мацьопик почав пробувати складати пірамідку, і кататися на дерев'яному конику (кататися з підтримкою дорослих, звичайно), але до коника все ще ставиться трошки з острахом. Бабуся вдома в кожній шухлядці знаходить якусь "забавку" - то пласмасову коробочку, то відерко, то банку, то прищепку... всього не перелічити - і Данусик дуже любить то все складати одне в одне, а потім розкидати. Навіщо дітям іграшки купують? "я сі дивую" :)

бавитися в доганялки на коридорі - це улюблена гра, і за ним таки важко на колінах повзати. Тут Данусик безсумнівний "профі". Також навчився відкривати дверки в нижніх шафках на кухні та якісь легші шухлядки - тепер оберігаємо хату від дитини. Тягнеться до столу - може за скатертину, чи серветку потягнути, аби дістати, що йому треба... енергія в того мацьопа ллється через край. Інколи, як заграється, то може відпустити руки і секундчку стояти сам. Якщо давати два предмети, то буде тягнутися двома руками до обох одразу. Якось, як купали, то поставили Данилку чашку з теплішою водою - було кумедно спостерігати, як він пхав туди руки і вражався "чого це воно гарячіше, га?". Дуже любить, коли ми вмикаємо духову шафу, така файна забавка (добре, що шкло не гріється... але як пояснити йому, що то небезпечна штука, я не знаю) - малюк "умудрився" кілька разів нам ввімнкути таймера на ній. Тішиться, як водити за руки - сам буде керувати куди він хоче йти (аде це у нас прерогатива тата - "ходити" з малючком). Отакий вийшов десятий місяць :)

12 comments :

  1. Класні фотки. Такий серйозний хлопець, на кріслі :) А книжку мені стало цікаво прочитати. Вона є доступнішою мовою ?

    ReplyDelete
    Replies
    1. нажаль ні... але я планую написати розлогіший відгук та описати там клька практик (які мені підійшли), сподіваюсь того буде досить :)

      Delete
  2. як то чужі діти скоро ростуть!
    про книжку теж цікаво, в ритуал з соскою - якщо дудка в роті, то значить спати... і було якось що не могли знайти, то пхинькав, але я сказала, що дудки нема і тре спати без неї і він так на мене подивився, заліз під ковдру і заснув)))
    в мене зараз з малим так буває деколи, що він як хоче спати, то сам шурує в своє ліжко, накривається і засинає
    о, а попробуйте в ліжечку одну стінку зняти і присунути його до свого, тоді малий буде ніби і окремо але й з мамою, нам це допомогло з Андрійком, та й мамі вночі достатньо простягнути руку чи присунутися блище до дитини, а не вставати з ліжка)))
    я тут почитала про поради коли їх не просять))), тож не сприймай мою негативно, просто знаю як то мамі виспатися важливо)))) а оте присунуте впритик дитяче ліжечко таки добра штука)

    ReplyDelete
    Replies
    1. я хотіла зняти бокову стінку, але у всіх ТРЬОХ ліжечках (в Лондоні, у Львові та у моїх батьків) або ніжки саме на тих боках, або на тих сторонах кріплення для ламелів! от як так могло статися?! таке "співпадіння" :)
      але то нічьо, в нас лондонсьеке ліжечко маленьке "до року", то наступне купимо врахувавши таку потребу :)

      Delete
  3. "давати їсти самому" - це ти молодець! знаєш, тут головне щоб мамі вистачало терпіння до того як малеча довго гамає, все розкидає, до прибирання після такої їди... і якщо з таким їдженням "змиритись", то малюк швидко і гарно навчиться сам гамати! скільки чую від мам, що і в 4 рочки і в 5 мусять малюків годувати самі. Я для себе колись вирішила, що точно так не хочу, хоч правду кажучи, коли геть не було часу чи настрою до отого "їсти самій", то я брала ложку і годувала, а потім злилась на себе :) Одним словом це класно коли діти самі їдять!

    Я також читала оту "No-Cry Sleep Solution" десь в період як Емілі було пів року і вона почала мені щогодини прокидатись, хоч і спала біля мене (діти, і правда, краще сплять поряд). І ліжечко ми ще донедавна тримали до нас повернутим, як Юля каже, щоб Емілі була і поряд і окремо - допомагало. А поради в книжці хороші! не всі нам підійшли, але загалом багато звідти пробували. Чекаю на твої книжковраження :)

    І з гуляннями, точніше з нехотінням гуляти, нам це також знайоме... як то важко часом з тими малюками ))

    Вітаємо вас з першим "тя-тя" і з ходінням за ручки і з складанням пірамідки :) А взагалі ви дуже гарні всі троє на фото, а от на кого Данусик схожий - не знаю )))) отак з одного боку глянути, то на Петра, а з іншого - на тебе, а взагалі, то сам на себе :) Красунчик!

    ReplyDelete
    Replies
    1. ну, в мене він не так їсть, як розкидає :)
      терпіння треба тонни, щоб навчити... я теж часто годую, бо так простіше... або, коли малюк вже нервується, бо голодних, а воно "ніфіга самому не получаєцця, мама!!!" :)

      Delete
  4. Гарна родина :) Хлопчисько чудове росте!

    В нас була така ж сама ситуація зі спанням, зрештою купили собі більше ліжко :), досі любимо всією сім'єю повалятися.

    Спати більш-менш без перерв і саменькі почали десь у 2 роки обидва (зараз їм 3 і 6), іноді досі прокидаються, приходять по черзі до нас, але з кожним разом рідше. Я нарешті можу виспатися :) Хоча книжок і статей з цього приводу було перечитано усіма знайомими мовами, уффф, навіть не знаю, скільки. Якби я тоді знала, що цей період треба просто пережити, і що нічого страшного не буде від того, що маля спить з батьками, скільки б нервів зекономила!

    Дуже цікаво читати! Шкодую, що я за своїми так не робила, хіба трохи за старшим спочатку, потім з двома стало зовсім важко час знайти.

    ReplyDelete
    Replies
    1. дякую!

      я спершу хотіла аби лише сам в ліжечку спав. Моя мама каже, що я все "правильно" хочу робити :) хоча це не так, просто - ну, навіщо одразу вчити чогось такого, чого мені не хочеться? :) але життя вносить свої корективи (та й малюк має харакьер), а я вже знайшла стільки підтверджень, що це природньо, що відпустила ситуацію (дуже полегшує життя отаке "відпускання"!)

      Delete
    2. оце ти дуже влучно написала про "відпускання" - це дууууже спрощує життя, вже скільки переконуюсь!

      Delete
    3. я цього місяця теж вкотре переконалася, що "відпускання" працює :) але про деталі в "місяць 11" розкажу :)

      Delete
  5. Ну у вас дуже активний і цікавий в плані розвитку місяць видався! Я також якщо що не так лізу в "інтернети", переконуюсь що я не одна, і одразу стає легше ))

    ReplyDelete
    Replies
    1. це, певне, цілком "мамське" :)
      а ще мене "прикалує" (зазвичай постфактум), що Петро не переймається 95% моїх "не так" і виявляється правий :)

      Delete