Sunday 26 November 2017

Newfire Partners

розкажу кулька слів про наше з Петром нове місце роботи. Тако - роботу ми не шукали, план був навіть до півроку собі відпочити і поробити нічого. Але не так сталося. Бо в нас є чудова кума - Іра, яка порекомендувала мене на дві різні вакансії (на кожну кликали її, але вона була не зацікавлена в зміні роботи на той час). А от в Newfire Partners Іру намагався "захантити" Петровий товариш дитинства зі Стрия - Саша. Відповідно, коли ми спілкувалися (а ми знайомі і він знав, що я Петрова дружина), то за Петра теж зайшла мова. І таким чином він порекомендував нас обох. З тим щоб ми комусь сподобалися після досвіду Microsoft я проблем ніколи не передбачала, а от щоб нам все сподобалося - це було "цікавіше"... але нам сподобалося!

по-перше, це невелика ІТ компанія на 30 чоловік з відчуттям маленької сім'ї. По-друге, тут присутня плоска ієрархічна структура (о, як же я не люблю усілякі складні залежності на 100500 менеджерів наді мною! Петро теж не любить. Ми взагалі якісь трохи анархісти і мізантропи). По-третє, нас взяли на один проект - чого ми ніколи раніше не робили, але це ж навіть класно в якомусь сенсі, можна один одного страхувати якщо щось. По-четверте, сам проект звучав цікаво та натхненно. І по-п'яте, запропонована зарплата відповідала нашим очікуванням - що теж дуже важливо :)

і ось ми тепер частина Lviv Newfire Partners! нам подобається і виглядає, що це буде цікава нова пригода :)

місяць тридцять третій: справи садочкові

минулого місяця я забула розказати, що у нас вилізли останні два зубика! тобто, маємо двадцять очікуваних, для його віку. Але, попри мої сподівання, на якість сну це не вплинуло - може двічі за ніч прокидатися. Засинає правда швидко, тре лиш обійняти-погладити, але мій сон таки перебивається. Спимо все ще всі разом - утрьох - в нас ліжко 1 метр 80 сантиметрів шириною, нам супер. Власне, якби Данилко не прокидався, то думаю, ми б його "виселили". А то ще вставати до нього доведеться... лінива я мама...

ще з "штучок", які я б хотіла записати собі на пам'ять висловлювання у стилі: "тато, хочю стрибатися!" або ще: "мама, ходімо лежатися" - це кумедно. Ще Данилко плутає роди, наприклад, Данусик у нас "поїла", а мама - "ти вже поїв" (мож, ти, мамо, й не знала, але ти вже "поїв", і пора мене бавити, а не сидіти ото над тАрелем). Все більше з'являється у мові займенників - отих "я", "ти", "Данилкова". До речі, в садочку його навчили казати "Данилова" - "це Данилова машинка, це Яремина" - звучить в оригіналі яко: "Яемина"

з садочкових справ - у малюка почали з'являтися друзі - отой Яема - таке ж блондинисте створіннячко як і Данилко. Кажуть вихователі: "той Данико зі своїм Яремою" ("спєлісь" - думаю в цей момент я)... ходять за ручки, обіймаються, що Ярема перед тихою годиною каже: "Таню, піди поглядь мого друга Данилка" - звучить круто, думаю я. Виховательки у Данилка обидві Тані - "Таня" і "друга Таня" - не заплутаєшся :)

ще був момент - забираємо малюка додому, Данусик пішов до тата в машину, а я зайшла в садочок піжаму забрати випрати. Повертаюся і Петро каже: "знаєш, що Данилко щойно розповів? що його Іван вдарив по голові палкою" - добре, що ми їхали вже, то я не поверталася розбиратися, що там сталося. Але весь вечір розпитували малого що й до чого. Так правдоподібно:
- то Іван тебе вдарив палкою?
- так
- боліло?
- так
- ти плакав?
- так
- а що Таня? жаліла тебе?
- так, жаліла
- а Івана сварила? так, сварила. Іван казав: "вибачь"
- а чьому Іван тебе вдарив?
- ... - здається питання "чому" Данилку ще не під силу
- а шо з Іваном робили
- я хотів забрати в Івана лопатку
і тут ми з Петром - ааа, то ти забирав в Івана лопатку?!
- так
батьки переглянулися: "ну, а на шо ти розраховував, забираючи в Івана лопатку?!"
ні, звісно, я не думаю, що то було ок, що мені в садочку по цей інцидент не сказали - і вихователі отримали "своє" наступного дня. Але діти часом фантазують і не факт, що той удар був сильним, як малюк розказав (я ґулі на голові не налапала, а коли лапала, то його ніде ніц не боліло), а плакати міг просто - бо свого не досягнув. Але ситуація показує, що - наша дитина все розкаже і всіх "здасть" і що садочок - це таки "дикі джунглі"

ну, і з останнього неприємного ефекту садочка - це перше в нашому житті запалення вушка, яке ми лікували антибіотиками... скоріше б закінчилася та зима (яка ще й не почалася...)

P.S. а фото з нашого ближнього сокільницього дитячого майданчика. Як помітно по перекладині - це вам не лондонські парки, ага... якість наших дитячих майданчиків мене засмучує, так...

Thursday 2 November 2017

місяць тридцять другий: нова рутина

поговоримо про Данусиковий вересень. Не думаю, що малючку було легко-солодко, адже у батьків почалася нова рутина і йому, біднятку, довелося підлаштовуватися. З садочком все було не гладко, але й не так погано, як інколи розповідають. Було трохи сліз та невдоволення зранку. Казали вихователі, що Данилко зазвичай відмовлявся лягати спати, казав, що хоче до мами (він звик, що я його вкладаю і він засинає на руках чи в обіймах), але все ж засинав у кінці кінців. Так само міг хникати після прокидання... та все ж поступово ситуація внормовувалася і до кінця місяці днів, коли Данилко йшов до діток бавитися з задоволенням, стало більше аніж тих, коли він засмучувався

у нас навіть з'явилася своя "традиція" прощання - Данилко ішов з вихователькою до вікна і казав мені "па-па". Так йому чомусь було набагато легше мене відпустити. Взагалі ця любов дитини моєї до традицій - це щось неймовірне! інша традиція, яку малюк випрацював собі за літо - це їсти з татом горішки на вулиці. У нас будинок на пагорбі, тому є кілька сходинок, як іти на backyard. От вони сідали собі на ту сходинку, брали горіхи (у нас залишилися минулорічні), тато "товк" якоюсь каменюкою і давав Данилку горішок. Тепер мацьопик регулярно каже: "тато, хочю горішка, ходімо" (оце "ходімо" - взагалі безподобне, так само як: "мама, руцю!")

мова Данилкова це ще той "прикольчик"! мені запам'яталися слова: "хочю стрибатися" (хочу стрибати) і "хочю лежатися" (лежати). Це так мило і кумедно! приніс з садочка перші "москальські" слова. Запитую: "з ким бавився сьогодні?", відповідає: "з Машою", а я знаю ту Машу і її маму - балакають не по-нашому з Одеським акцентом. Думаю собі: "ага... з Машою, значить...", а ввечері Данилко видає: "тато, не трогай, це мАя пАдушька". Ми такі з татом: "ШО?!" - Петро ще 30 хвилин тренував малого казати "пОдушка" ( з наголосом на "о"), по-галицьки

інші кумедні висловлювання малюк запозичив з мультика про Пеппу. До слова, дивиться він її англійською, плюс в садочку має якісь англійські заняття - це разом навіть злегка розвиває його словниковий запас. Наприклад, йдучи по сходах, Данусик рахує їх - англійською! - до eleven (до речі, "рахуватися" - малюк теж каже). Як їсть щось смачне, то з Пеппиною інтонацією стверджує: "delicious!", і постійно каже нам з Петром: "naughty, mummy! naughty, daddy!" - це кумедно :)

а ще в Данилка загострилася криза трьох. Ну, воно було помітно, що щось відбувається - купа негативізму (казати: "ні" - просто заради самого факту, що він незгоден, а не тому що ні), вимагання всього усіма можливими способами - скандали, крики, лежання на підлозі. А от тепер прийшов етап "вишуканого негативізму"! це коли малюк просто stuck-ається (зациклюється)! наприклад:
- Данилко, ходи їсти
- нє
- ти не хочеш?
- так, не хочю - оце:"так" також "приніс" з садочка...
- ок
- хочююю борщика!
- то ходи сюди
- не хочю!
- добре
- борщик!!!
- на
- не хочю!!!
- ок, тоді пограйся
- БОРЩИК!!!

експериментальним способом я визначила, що найкраще працює стратегія зі словом "добре":
- Данилко, ходи їсти
- нє
- добре
- хочююю борщика!
- добре
- не хочю!
- добре
- борщик!!!
- добре
на цьому етапі малюк, зазвичай приходить до мене і сідає за стіл - profit! як ви можете здогадатися, ми з Петром активно працюємо над розвитком терпіння :)

а ще ми цього місяця ходили на весілля з Данусиком та відвідували roof party нашої компанії