про речі занублені і знайдені

7 років 6 місяців: коліжанка

як я писала в минулому пості - Данилко познайомився з сусідською дівчинкою Євою. І вони почали товаришувати. Звідси і назва посту - має тепер собі коліжанку. Мушу дати якихось трохи історичних даних - він багато контактував з іншими дітьми. В попередньому будинку поруч жили Марко та Максим. І він ходив до них бавитися, і хлопці часом приходили до нас. А в моїх подруг старші дітки - то дівчата. Тому він перетинався з Софією і Марусею. Але є одне "але". Данилко сам по собі дуже легко підпадає під чийсь вплив, він є активний та нестримний в діях, в емоціях також. Я дуже часто йому кажу, шо він не має почуття міри - отак починає дурниці робити, дорослі намагаються пожартувати і зам'яти, а він не може спинитися і гне свою лінію та продовжує робити дурниці (стрибати по дивані, чи стояти на столі, чи мявкати на всю хату - розумію, що це дитячі розваги, але інколи це недоречно. Сварити я не хочу і вибираю тактику прохання або жарту, а він не сприймає це всерйоз). І от з хлорцями - то виходять 2 чи 3 отакі нестримні урагани з дикою енергією, яка бушує і кипить (їм досить 5 хвилин разом - і вони вже кидаються камінням по жабах в ставку). А з дівчатами ігри значно спокійніші - і мені це так подобається! ніхто не бігаає як навіжений по сходах і не сипле пісок на голову іншому... я думаю ви зрозуміли - мені його дружба з дівчатами підходить ліпше )

шоб додати сюди ше чогось цікавого - в мене рідний брат і ще 3 кузени. Тобто, що таке дівчинці знатися з хлопцями я ніби-то знаю з власного досвіду. Але все одно їхня динаміка дуже цікава. Я якось давно не спостерігала дівчат так зблизька і це дуже мило. Єва така вихована, спокійна, ніжна. Завжди знайде, що сказати, гарно розповідає, акуратно їсть - милота милот. Я не зазвдрю, просто розумію, що діти - то діти, але різниця між дівчатами і хлопцями таки є. Наприклад, я якось почула як Єва заявила Данилку: "а тобі не здається, що ми стали такими... ну, такими... близькими... еее... друзями?" - я з того сміялася дуже довго. Або як Данилко жалівся, що: "Єва вже всім своїм друзям про мене розповіла, а я про неї чомусь не хочу розповідати..." - і шо тут додати? - хлопчисько!

окрім того у Данилка продовжувалося онлайн навчання, як і у Єви. Отак воно все якось і відбувалося - урок, перерва - поганяти з Євою на велосипеді, урок, обід, ще урок, перерва - звалити до Єви на батут, мама загнала на наступний урок, прийшла Єва чекати Данилка біля басейну. А потім: "мама, ми хочем зробити пікнік! принеси нам фанточки і перекус". І мама така: "чому пікнік у них, а канапки нарізаю я?.."

ще з смішного була історія як Данилко мучив мене півдня, щоб я навчила його робити бульки з жуйки. А потім виявилося, що то Єва вміє бульки дути і тому йому також треба було "срочно" навчитися. Або я вони двоє облкеювалися татушками з піратами - то Єва собі папугу на руці наклеїла, а Данусик мій черепа на лобі )

якщо говорити про навчання - то спершу я була дуже скептична і сприймала це все - хоч під ногами не плутається, коли в мене робочі наради. Але насправді, вони шось там навіть вчили і навіть вивчили (що взагалі фантастика). Я в минулому пості згадувала, що їх навчили як користуватися годинником. Він сам мені приходив розповідати про кілограми і про метри. Вони всім класом читали книжки - і це теж було круто, що читають всі одну й ту ж книгу. Читання його прокачувалося як вміння і ставало все кращим і швидшим. І рахувати в межах сотні вони також навчилися на уроках. А ми ще й почали пояснювати принцим множення - і нормально йому так зашло. Але це все не відміняє небажання напружуватися. Як тільки почалися в червні канікули - так і Данилка стало дуже важко до будь-чого мотивувати. Дитина не хоче і все тут, каже: "що це за канікули, коли треба робити завдання?!. я таких канікул не хочу!" - і не посперечаєшся ж...

цього літа тато наш не виїздний з України, як і усі чоловіки... я ще мала якісь плани - чи то сподівання? мрії? - поїхати самій з дітьми в червні в Хорватію, але Петро мене відмовив. Сказав, що я з тими двома "товкунами" там ще більше змучуся, ніж удома, та й дорога самій буде дуже важкою. Тому ми лишилися на літо у Львові. І це наше "втрачене літо" врятував міні-басейн!

насправді як басейн воно не задумувалося. Ми просто хотіли мати в ландшафті якусь water feature - щоб от чути дзюркотіння і бачити блискіт води на сонці. Тому зробили вздовж тераси "калабаню" на 60 сантиментів в глибину. Але цього досить дітям, щоб і плавати, і навіть стрибати. І ця штука просто таки "зробила" літо - було дійсно дуууже жарко цього року у Львові - можна б було зваритися, якби не можливість зануритися у воду. Я засмагліша, ніж після будь-якого моря - бо та засмага підтримувалася протягом всіх літніх місяців. А вже які дітиська чорнющі - капці!