пам'ятаю, роки 2-3 тому я прочитала величезну порцію історій про Пуаро, місс Марпл і решту вигаданих проникливих детективів. Тепер непрочитаних творів від Агати Крісті залишилося дуже мало, тому довелося перейти на книги, написані під псевдонімом Мері Вестмакотт, а це вже розповіді зовсім неДетективні...
сама автор десь писала, що в історії про вбивства страшним фактом є злочин як такий, але в них мало дрібного людського зла, і в кінці кінців все закінчується справедливо. А в оповідях Мері мало показного очевидного злочину, але багато тих дрібнесеньких жахливих учинків, котрі ми всі робимо час від часу, і які так легко руйнують чиєсь життя та залишають винуватця один на один з цим гріхом. Тут багато психології і роздумів та внутрішньої боротьби героя з собою (з якої він не завжди виходить переможцем). Але... мова розповіді, для мене, була надто проста. Такий стиль викладення підходить для детективів (ідеально!), але не для глибоко-психологічних історій (на що, здавалося би, націлилася Крісті)... хоча, можливо, це була проблема російського перекладу :)
ще додам, що мене вражає нескінченна фантазія авторки!!! навіть 100500 знаків оклику можна поставити! сама колись намагалася написати оповідання з таємницею - це дуууже складно, неймовірно складно вигадати мало того що секрет, то ще й за якими слідами хтось з героїв має його розкрити. Це змушує поважати
який цікавий у вас блог! буду мати, що почитати новенького)
ReplyDeleteвітаю!
Deleteпрошу бути, як дома, та звертатися на "ти" :)