день святого Валентина

як виявилося, британці зовсім не повернуті на цьому святі. Мене то навіть здивувало, я очікувала чогось особливого :) а половина мого тіму сказали, що то взагалі не свято і "про що ти говориш", решта промовчали - жоден не сказав "так, я приготувався, буду мати fun з коханою". Загалом я теж не вважаю День Валентина особливим приводом для ажіотажу, але, якщо відкинути солодкаву атрибутику, то зайвий романтичний вечір нікому не завадить. Окрім того, я думаю, що тутешні дівчата троха самі винні. В тому плані, що вони британців не мотивують, а мотивація це ж усе, правда? усі тут надто рівні і незалежні, щоб раптом дівчина чогось завимагала від хлопця! - от і не святкують вони Валентина... ну, добре, уточнюю - не святкують явно і святкують не усі, от... а ще додайте кількість феміністок на квадратний метр...

ми вирішили перенести своє святкування на вихідні, але найсмішніше, що саме того дня (16-ого лютого), ми побачили кілька дуже кумедних випадків і, власне, саме про них я хочу розповісти :) спершу ми зустріли тата з донькою: малій років шість, десь так. Татко намагався "сховатися" за поштовою скринькою на вулиці :) мала сиділа прямо на асфальті метрів за 10 від нього, беззубо усміхалася і, як я це називаю, "не велася" :) одним словом, він їй щось пообіцяв і не виконав - а нема чого дурити дівчат! навіть маленьких! вона крутила головою туди сюди перевіряючи, чи тато ніде не дівся :) куди бідний татко міг дітися?! він просто намагався перечекати "приступ мушок" :)

далі ми зустріли парочку, яка сварилася. В кінці кінців їй увірвався терпець, дівчина просто розвернулася і пішла геть. Він щось кричав до неї услід, та врешті решт поплентався наздоганяти - це було так смішно, саме його приречений, безнадійний враз обличчя :) може, то й не файно насміхатися над чужими стражданнями, але то був такий вигляд, наче "нема ради", чи "і що ж я можу з нею зробити?"

потім, ми з Петром вибирали паб. Петро показує на один, каже: "йдем сюди", а я: "щось мені не подобається", Петро - "ок, ідем у наступний". І тут ми обоє починаємо "тішитися", бо "наступний" паб у Лондоні - це наступні двері :)

а останньою каплею стала пані, десь так під років 70 (такі пані у пабі в Лондоні це нормальне явище). Зазвичай Петро замовляє нам пиво за алгоритмом - пшеничне пиво, бельгійське, сидрик. От Петро і озвучує - "пшеничне", бармен такий - "нема" (Covent Garden, центр Лондона, яке пшеничне пиво?), Петро такий - "а бельгійське?", йому - "лише Stella Artois" (Covent Garden, центр Лондона, яке бельгійське пиво?), і тут згадана вище пані, яка стояла позаду Петра, каже до бармена: "difficult customer..."

P.S. а на фото мій подарунок на Валентина :) тепер збиратиму свій браслет

P.P.S. і як бонус відео від Simon's cat - я вважаю, що вся глибина жіночо-чоловічих стосунків у ньому відображена