місяць десятий: наздоганяй!

з попередніх постів можна здогадатися, що ми всі прилетіли в Україну - і десятий місяць минув тут. Ми з Петром вирішили, що треба потішити бабусів-дідусів внуком, бо як я вийду з декрету (тут дають всього рік декретної відпустки), то прилітати надовго вже не дуже виходитиме... тому ми з Данусиком "відпустили" тата на місяць до Лондона пожити самому, а самі лишилися бабусів-дідусів "розважати", а отже, Данусик освоював нові території! перш за все, наш будинок - малюку вистачило півдня і найцікавішою річчю виявилися сходи - він "сходу" навчився "видряпуватися" на третю сходинку, далі ми не експерементували та забрали його від гріха подалі, але виходить, що того "кадра" самого не можна лишити тепер ні на хвильку. В домівках у моїх та Петрових батьків Данилку вже вистачало однієї годинки, аби все обповзати і зрозуміти, що йому цікаво, позначити - це все моє, і все оце мої забавки!

про "їсти" - я писала минулого місяця, що у нас була криза "не буду гамати, поки не даси іграшку! а тепер іншу! і ще іншу, бо ці вже набридли". До слова, це все вина отої забавки на присосці для годувального стільчика - з неї усе почалося і малюк хотів й далі бавитися під час трапез. Тому моя порада того не викоричтовувати, коли годуєте мацьопок. Хіба коли садите в стільчик гратися, то тоді так, напевно, можна. Відівчила я Данусика тим, що забрала всі іграшки та годувала до першого писку, як тіко вередує - на підлогу, значить неголодний вже. А за годину знову пробуємо їсти, і так поки не з'їсть якусь достатню (для маминої совісті) кількість. В такий спосіб поступово стало набагато ліпше - з періодичними рецедивами, але переважно спокійно :)

цього місяця я вирішила дати Данилку можливість їсти самому. Взагалі усі Британські книги про діток рекомендують мало чи не від першого дня прикорму давати "бейбікам" щось в руку, аби вони самі себе годували. Але в мене з тим не дуже "склалося" - щось таке, як авокадо, або банан, випадало йому з рук, бо слизьке; щось, як картопля варена або цвітна капуста, в руках кришилося і лишалося на підлозі; а таке, як яблуко, я боялася давати аби не поперхнувся; хліб або спеціальне рисове печенько, чи дитячі кукурудзяні кільця - то єдині варіанти, після яких треба було мити лише підлогу, але не дитину... а тут "раптом" "встрілило" мені в голову виправити ситуацію - і я дала Данусику в руку ложку, і навіть показала, як нею користуватися - помагала набирати, нести до рота та підіймала лікоть, щоб в рота попало, а не мимо - от не було, чим мені зайнятися, пра?

я ж не дарма так довго про це розказую, бо тепер ми без ложки в руках не їмо взагалі - буде махати руками, вибивати мені їжу, хникати... при цьому, якщо моя ложка десь між рук прорветься до рота, то таки відкриє і з'їсть, але попробуй прорвися між тими махаючими шустрими ручками! якщо даю ложку йому, то намагається нею залізти в тарілку з їжею (половину розсипає, або й тарілку перевертає); від моєї допомоги відмовляється - якщо хочу направити його руку, то одразу в крик - таке своєнравне створіння (всьо в тата)! відівчати від такої поведінки, як я зробила з іграшками, не хочу, бо сприймаю це скоріше, як прояв бажання "їсти самому", а не "вередування" і боюся зарубати дитячу ініціативу. Тому рятуємося підручними способами - даю йому хлібчик з маслом, чи варю макарони-спіральки (щоб в кулачок міг взяти) і присипаю сиром, аби розплавився (чеддером), варю цвітну капусту і блоколі до стану, коли ще достатньо тверда, аби Данусик міг донести до рота... і бабуся нам допомагає - готує якісь такі страви, щоб і ми їли, і Данусик міг руками з ними впоратися, як от сирана запіканка, рисовий пудинг, котлети в духовій шафі печені (малюку окремо зробили з фаршу без солі)... весело у нас... де того терпіння набратися?..

я отак згадую - у нас не місяць, а суцільний стрес вийшов! мій малюк завжди засинав біля грудей - це насправді дуже природньо для дитини (хоча зараз не йдеться про доцільність такої звички, отож упущу пояснення), але ж йому скоро "до няні", а мене там не буде, тому я почала вчити його засинати самого та ще й у власному ліжечку. З ліжечком теж не все так просто - я вже колись писала про те, що патерн сну в Данусика десь між 7-8 місяцями різко змінився і, якщо до 6 місяців він вставав вночі поїсти десь між 1-2 годинами, а потім між 5-6, то раптово почав прокидатися щогодини-півтори-дві, дуже плакати - ніби чогось злякався - та ще й важко засинати (саме "вночі", а не "на ніч"). Після розмови з своїм health visitor-ом та деякого дослідження "в інтернетах" (я ж справжнісінька українська мама - нікому "на слово" не вірю) виявилося, що це дуже типово для діток - перші півроку спати гарно, а потім "відриватися". В теорії це пояснюється тим, що мозок дуже сильно розвивається в період 8-10 місяців, а для малюка це важко, тому починаються проблеми зі сном... плюс зуби, які типово починають активно рости після півроку, а вночі нема чим їх помасажувати... плюс багато діток починають повзати-вставати-сидіти десь тоді і намагаються навіть уночі відпрацьовувати нові навички (я справді часто знаходила Данусика сидячого, на колінах, або коли він стоїть)... як підсумок цитата зі статті одного педіатра (далі переказую своїми словами): "молодих батьків намагаються усі переконати, що для дитини після півроку "нормально" спати всю ніч, але з моєї практики - після півроку для дитини якраз "нормально" часто прокидатися, а от сплять усю ніч одиниці". І до речі "спати всю ніч" для малюка всього навсього означає мати один з відтинків сну довшим за 5 годин

наша історія з нічними прокиданнями і плачами закінчилася тим, що ми з Петром "переселили" мацьопика спати між собою. Цікавий факт - фінальне рішення в цьому питання прийняв саме тато, ми обоє бачили, що поруч з нами малюк краще спить, але я намагалася все ж триматися попередньої практики - заспокоювати та вкладати Данилка назад, а Петро сказав, що нехай залишається, аби лиш менше плакав. Тому дитяче ліжечко стало таким собі аксесуаром в хаті (спати дитині з мамою теж природньо насправді, тому я з легкістю погодилася з Петром) - але знову ж таки, в садочку мене не буде, а отже слід з тим дитячим ліжечком подружитися

одразу скажу, що багато корисних практик я прочитала в книжці, яку порадила Тоня (не мені особисто, але я скористалася такою підказкою іншій людині) - The No-Cry Sleep Solution (Gentle Ways to Help Your Baby Sleep Through the Night) by Elizabeth Pantley. Таким чином в нас з'явилася улюблена колискова і типова поза, в якій малюк засинає (я всього перераховувати не буду, кому треба, той поцікавиться)... звичайно спочатку був період похникування, та й зовсім без сліз у мене не вийшло, і хоча ми ще не "там", але рухаємося "в тому" напрямку - часто прокидаємося, але вже засинаємо в своєму ліжечку під колискову (йдеться саме про денний сон, вночі мама поруч і це вирішує все)

ще одне узагальнення зроблю (якийсь вийшов пост динаміки змін в поведінці Данилка, а не про десятий місяць...) - в Данусика до півроку взагалі не було режиму (крім явної різниці день-ніч) - він по-різному спав та їв кожного дня. А на сьомому місяці сам собі розпорядок дня випрацював - так що деякі речі з часом покращуються :)

з прогулянками цього місяця у нас незаладилося - Данусик ще не ходить сам, а на вулиці вже холодно і доводиться тепло одягяти, мокро, сиро - то й не по повзаєш... я 10 кілограмчиків свого щастя не можу довго носити, а сидіти у візочку і дивитися на сірі дерева без листя йому скучно - навіть сусідський пес лінується в таку погоду вилізти з буди і гавкнути на нас (то таке дурне створіння, що зазвичай на вітер гаркає), і наш кіт з першим снігом вже не виходить до нас мявкнути і мамі об ноги потертися (нашо коту я, як є тепла батарея?) - от уявляєте як ми скучаємо? довше 40 хвилин рідко виходить витримати

зате Данусик почав казати "тя-тя" (хоча, по-моєму, це вперше сталося ще в Лондоні, а отже минулого місяця). І взаглі малюк давно говорить всілякі склади з різною інтонацією, ніби то якісь речення, або любить собі поспівати, особливо, як купається

мацьопик почав пробувати складати пірамідку, і кататися на дерев'яному конику (кататися з підтримкою дорослих, звичайно), але до коника все ще ставиться трошки з острахом. Бабуся вдома в кожній шухлядці знаходить якусь "забавку" - то пласмасову коробочку, то відерко, то банку, то прищепку... всього не перелічити - і Данусик дуже любить то все складати одне в одне, а потім розкидати. Навіщо дітям іграшки купують? "я сі дивую" :)

бавитися в доганялки на коридорі - це улюблена гра, і за ним таки важко на колінах повзати. Тут Данусик безсумнівний "профі". Також навчився відкривати дверки в нижніх шафках на кухні та якісь легші шухлядки - тепер оберігаємо хату від дитини. Тягнеться до столу - може за скатертину, чи серветку потягнути, аби дістати, що йому треба... енергія в того мацьопа ллється через край. Інколи, як заграється, то може відпустити руки і секундчку стояти сам. Якщо давати два предмети, то буде тягнутися двома руками до обох одразу. Якось, як купали, то поставили Данилку чашку з теплішою водою - було кумедно спостерігати, як він пхав туди руки і вражався "чого це воно гарячіше, га?". Дуже любить, коли ми вмикаємо духову шафу, така файна забавка (добре, що шкло не гріється... але як пояснити йому, що то небезпечна штука, я не знаю) - малюк "умудрився" кілька разів нам ввімнкути таймера на ній. Тішиться, як водити за руки - сам буде керувати куди він хоче йти (аде це у нас прерогатива тата - "ходити" з малючком). Отакий вийшов десятий місяць :)