чесно кажучи, я подивилася кіно з Кірою Найтлі за сюжетом цього роману і тому вирішила виписати свої емоції, а читала кілька років тому, і це одна з тих книжок, які глибоко схвилювали мене. Вона вже давно та впевнено стоїть на поличці цікавих. І цікава вона не просто сюжетом чи стилем викладення, а проблемами-питаннями, про які змушує подумати. Це незвичні думки для літератури. Я жодної іншої книги не читала з подібною проблемою в основі - унікальна книга. Не дарма автора за неї номінували на Букерівську премію (яку, до речі, він отримав за інший роман)
це не просто оповідь про людські стосунки - назва звучить доволі "сопливо", і тут таки є кохання, але воно не головне, й навіть не другорядне - як любов, так і дружба тут пасуть задніх... а ще це не просто фантастика чи вигадка - ця фантастичність дуже та дуже реальна, нам залишилося туди півкроку - і півкроку морального, а не технологічного... і це навіть не утопія - бо ми можемо збудувати таке суспільство - це набагато глибше...
навмисно пишу так сумбурно - не хочу розкривати сюжет - бо для мене поворот був неймовірно неочікуваним, і я хочу залишити його таким і для вас. Я не могла читати щось інше кілька тижнів, мені ніяк не йшло з голови ось це "не відпускай мене", і тепер я розумію, що книга мене так і не відпустила...
No comments :
Post a Comment