Еріх Марія Ремарк

Ремарк писав на дві теми - теми еміґрантів, їхнього нікудишнього, "загубленого" життя, кохання і часом навіть помсти та теми вояка, його відчуття безглуздності війни, безпорадності у мирному житті та бажання аби його хтось врятував

класика першої тематики - це "Тріумфальна арка", про яку я вже писала тут. Загалом вся привабливість у тому, що автор вигадав нового героя - такого собі цинічно-романтичного філософа-алкоголіка (якщо цікаво дізнатися про нові/цікаві алкогольні напої, читайте Ремарка! його герой-біженець-нелегал тіко то й робить, що розводить теревені та пиячить)

класика другої тематики - це "На західному фронті без змін", про яку я ще обов'язково напишу окремий пост. Скажу лише, що основний акцент припадає саме на перебування головного героя та його друзів на війні, про те які цінності та настрої панують на фронті. А от продовженя роману з назвою "Повернення" описує, яким втраченим відчувають себе люди того покоління, що воювало і нічого окрім війни й не бачило - чия юність припала на роки на фронті - і як вони прагнуть бути порятованими і як врятувати їх - ба, навіть зрозуміти! - неможливо...

"Час жити і час помирати" - теж отой другий варіянт. Але, якщо порівнювати з "На західному фронті без змін" - перший роман Ремарка і найвідоміщий з його творів на цю тему - то тут набагато більше роздумів про доцільність війни, про брехню якою була просякнута нацистська Німеччина (дуже актуально зараз - нагадує "любих" сусідів...), і набагато менше відчаю та філософії - росте автор ;)

моєю другою улюбленицею (після "Тріумфальної арки") є "Ніч в Ліссабоні", хоча я й читала цю книгу лише раз і не перечитувала (слід зайнятися цим пробілом...), хоча вона вважається наслабшим Ремарковим творінням, а от чимось мені запам'яталася...

особливим вважаю роман "Іскра життя", бо має дуже нетипове, як на Ремарка, завершення. Я його усім рекомендую, а от такі відомі "Три товариші" для мене якісь нецікаві та нудні - нагадують поганенький жіночий "романчик"

останні твори автора "Земля обітована" та - наче дубль два на ту ж тему - "Тіні в раю", перегукуються з долею автора, який тікав від переслідувань влади з Німеччини і якийсь час жив в Штатах (саме тут продовжувався початий в Парижі роман з Марлен Дітріх і це вона сприяла його отриманню американської візи та переїзду до Голівуду) - описують як еміґранти будують нове житя у цій величезній країні після років безнадії, без планів та мрій, як вдається - чи невдається - їм інтеграція у нове суспільство

мені завжди щось імпонує в творах Рамарка - оцей вічний пошук героєм себе? його просте, неУскладнене здобутками, і планами на майбутнє - і навіть мріями! - життя? цинізм героя? його неПомітність - неІснування - для оточуючих? глибина внутрішньої енергії, сили, мужності та філософії? чи філософської прагматичності? хм... якась у мене слабкість до Ремарка, хоча, як каже любий Сашко Євтушок, він звичайнісінький "Пауло Коельо" зразка початку XX століття :)