мій Львів: місто-легенда

...він говорить до мене найчарівнішою у світі мовою та зустрічає словами: "Вітаємо вдома!"... тут зараз справжнісінька червоногаряча осінь... і це так природньо - Львів на диво міцно асоціюється мені з жовтнем-листопадом...

...він огортає мене невідомими легендами, коли йду від "Ляльки" до Підзамче вузькими, кривими вуличками; мій Львів і сам вже кривуватий - тягар нерозкАзаних й нерозказАнних історій зігнув йому спину... і я відчуваю себе привидом - непоміТним й непоміЧЕним, загубленим у дивному, незвичному львівському просторі, засліпленим львівським своєрідним, дуже особливим плином часу...

...він шарудить пожовклими, забутими таємницями, коли ноги несуть мене вулицею генерала Чупринки і звертають на Мельника, а потім на Коновальця та нарешті виводять на Конотопську - сонце танцює на розмальованому листовому килимі, розкинутому поверх бруківки, сяє поміж залишками крон дерев, красується, прикрашає мій Львів... і я бачу себе, наче збоку, наче у дзеркалі - на високих підборах та у червоному плащі - посеред цього килима, і сонця, і щастя!..

...місто поливають дощі - висять мокрим капелюхом понад Чортовими скелями й співають колискових Майорівському лісу - замріяному, заспаному, по-дитячому наївному... і Львів блищить у світлі ліхтарів умитими дахами будинків, слизькою бруківкою, бездонними калюжами та моєю сріблястою парасолею...

...мені пахне кавою, кавою з площі Ринок - кавою з "Синьої пляшки" - найсмачнішою кавою по-східному з найсмачнішим львівським штруделем, і я бачу демонів, яких малюють мені свічки, а їх запах, а ще запах пічки цього задимленого низького приміщення, плутається мені в волоссі та переслідує всенький день...

...я знаю, що тут буде така ж справжня білосніжна зима і правдива квітуча весна та непідробне зелене літо - тут взагалі усе реально, ніби ГМО, політика й усілякі інші сучасні слова оминули його - забули про нього! загубили його! - залишили автентичним, навмисне та саме для мене, залишили його мені містом-легендою...

...але це буде потім, вже потім до того всього влиються присмаки гарячого шоколаду, сирника з родзинками, грильованого м'яса, домашньої метрової ковбаси, чаю з жасмином, медового пива та гарячого глінтвейну... але на дні, в основі, оцим і залишиться мій Львів - жовтогарячим, дощовим, загадковим та гірким від міцнющої чорної кави без цукру...

...і я завжди відчуватиму себе тут на високих підборах, у червоному плащі, крокуючою бруківкою - поміж калюж та жовтого листя, під сріблястою парасолею, з довгим заплутаним волоссям повним примар...

P.S. картина вгорі належить пензлю Леоніда Афремова, знайшла її тут