Джейн Остін (частина перша)

"Гордість і упередженість"

напевно, варто сказати, що я читала книгу разів зо п'ять (чи шість? хм...): двічі (чи тричі...) в оригіналі, і тричі у перекладі. І ще разів з десять дивилася кіно (те, котре з Кірою Найтлі), і ще 100500 разів переглядала на youtube найцікавіші моменти. От перечитала знову в оригіналі - перш за все, як же я люблю Остінівську англійську! а далі - чому ж мене захоплює ця історія? все завдяки двом героям - Елізабет та містеру Дарсі

якщо говорити про Елізабет - то вона стала моєю улюбленицею через героїню Кіри Найтлі, може, тому що з Кірою в мене стала асоціація на "піратку" та "хуліганку"? (я про неї вже писала якось) - саме вона зробила, таку звичайну з усіх сторін дівчину привабливою для мене (і під "звичайну" я не маю на увазі щось образливе. Ні-ні. Вона симпатична, хоча і немає особливих талантів, але в Елізабет гострий розум, і нехай батьки не віддавали достатньо часу на виховання своїх п'ятьох доньок, та Елізабет все ж зуміла стати леді. І в часи оповіді це усе дуже навіть звичайна ситуація - небагата, симпатична та вихована дівчина, що ж тут незвичного? чим тут захоплюватися?), а от Кіра зробила Елізабет, ммм... назву це - зухвалою - її поведінка часто на крайчику дозволеного, але саме це й дозволяє їй виділитися на фоні інших

містер Дарсі... він нестерпний вже з перших сторінок книги - у ньому все досконало, його усвідомлення особливості та виключності себе таке зрозуміле, його гордощі мають стільки підстав... але природньо властива йому "чоловіча" позиція у житті та внутрішня сила, мужність, сміливість, що дозволили йому зробити Елізабет пропозицію вдруге (після зовсім неніжної відмови), роблять Дарсі таким чарівним

ці два герої змушують мене повертатися до книги знову і знову. Та найголовніше - happy end! який чудовий happy end!

"Менсфілд-парк"

Джейн Остін - це Джейн Остін, тут важко шось додати :) але! у цій книзі було надто багато розмов про мораль. Ну, просто надто багато. І надто вже героїня ідеальна - скромна, тиха, покірна... ммм... це я задумалася знову:

- а може, вона мені подобається, хоч трішки?

- нєа... "не моє"...

авторка "Менсфілд-парку" хоче показати нам, що високоморальні люди повинні бути щасливими, а егоїстичні будуть помилятися і самі себе загублять. Не скажу, що я неЗгодна, я згодна. Та все ж... це так нудно... Елізабет з "Гордості у упередженості" при усіх своїх достоїнствах все-таки була неСтерпною, а містер Дарсі при усій своїй неСтерпності просто чарівний! і це цікаво! але про них вже написано вище :P

"Нортенгерське абатство"

Джейн Остін - це Джейн Остін і тут важко шось додати (це вже якийсь майже класичний початок)... але! ця книга така легка! читається на одному диханні, ковтається одним шматком (напевно ще й тому, що вона не надто велика), і тут усе на поверхні, все так просто, героїня така юна (на відміну від інших творів авторки) і така щира, така неЗіпсута... і ви знаєте, що буде happy-end, але він такий файнющий цей happy-end! повітряна історія, яка не змусить надто хвилюватися за долю героїв, і посмішка не сходитиме з ваших вут від Остінівської іронії поки ця книга триватиме

"Леді Сюзан"

про цю книгу я висловилася тут