дуже давня історія часів юності з мораллю та про поради

мені в попередньому пості Олександра нагадала дуже давню історію стосовно порад та допомоги. Вона реально відбулася і це дуже життєво, смішно та "до сліз" просто :)

отож розповідаю - коли я вчилася в університеті, то жила в гуртожитку. У нас була система блоків - тобто, три кімнати + кухня + ванна = блок. Блоки були дівчачі та хлопчачі, а в кімнатах зазвичай три людини. На першому курсі я жила з двома дівчатами - 5-икурсницею Настею та одноліткою - моєю любою Малою, яку взагалі-то звати Іра :)

і проходили ми в своєму другому семестрі першого курсу таку страшну річ як асемблер (то така мова програмування). Я вже не пам'ятаю чому, але чомусь Настя попросила нас з Малою на її комп'ютері програмки на асемблері не писати (то ще були часи системних блоків і 15-идюймових моніторів, як телевізори... ностальгія прям) - чи то боялася, що ми їй диск форматнемо, чи що (асемблер виконує всі команди напряму, а отже операційна система не могла б зупинити таку зухвалу вимогу)

і теж не пам'ятаю чому, зрештою ми з Малою вчилися в різних групах, але в мене всі програмки були вже здані, а от в Малої - ні. І я домовилася в хлопчачому блоці поверхом нижче, що її пустять по "компутера" написати їх. От сидимо ми з Юрою ("в народі" "Лозіком") та п'єм чайок, а ще "тріпаємося" (по-моєму Юра мені розказував, як він розводив сіль у воді, а потім вмочав туди гілочки і виходили такі засніжені прекрасні штучки - висіли у них на плафоні люстрі), а Мала програмує... ну, я ж Малу трохи вже знаю, і "відчуваю носом", що в неї щось не виходить, але вона вперто мовчить і страждає старається (ми з Малою дві майже відмінниці - на червоний диплом кілька четвірок допускається, а ми маємо саме такого кольору - тому вона сама прагне все зробити). І я така кажу - "Юра, а давай Ірі допоможемо?" (а Юра, щоб ви знали, розумний хлопака - на першій сесії пояснив мені вказівники - а це "не коники з тіста ліпити", тобто, моя віра, що він допоможе прямо непохитна)

і от тут "сама соль", Юра відповідає - "так Іра ж не просить... а помагати комусь, коли не просять, то то саме, шо мішати"

я при цьому вловила боковим зором, як скривилася до монітору Іра (напевно "кремпувалася" - привіт тобі, моя Мала) - ще було кумедно, як через хвилин 5-10 вона почала-таки ставити Юрі запитання - "а що це за помилка, яку мені тут видає?". Але правду нікуди подіти - я сама страшенно не люблю непрохану допомогу і поради. То ж не заважайте іншим :) і нехай вам не заважають :)

P.S. а програмку Мала написала-таки, чи сама чи з нашою допомогою не пам'ятаю, але точно на відмінно :)