Open House London 2014 (субота): Royal Courts of Justice, Benjamin Franklin House, Guildhall Roman Amphitheatre

отак нежданно негадано минув рік та знову прийшли дні відкритих дверей у Лондоні - це такі вихідні, коли можна потрапити у публічно недоступні місця, або й просто музеї, але цілком безкоштовно (як це було минулого року читайте тут про суботу і тут про неділю). Минулого року я слізно обіцялася приготуватися до цієї події, але саме тиждень перед тим і я і Петро були у відрядженнях - різних - і, якшо чесно, я лише в п'ятницю зрозуміла, що вже завтра треба йти "по витрішки". Добре, що я все-таки пошукала в інтернетах новини про london open doors weekend та мала кілька списків "що варто подивитися"

відповідно до тих списків, виявилося, що ми вже відвідали майже усі top місця! і як ми так минулого року спромоглися "вгадати"?! а ще, звісно, ми повністю відкидали усілякі офісні хмарочоси - самі працюємо у дуже крутезному офісі, його переплюнути не просто, то стояти 5 годин у черзі, щоб, скоріш за все, розчаруватися? ми вирішили не ризикувати і наша увага була прикута до історичних будівель з красивими інтер'єрами

у суботу ми подалися до Королівського суду. Черги сюди зовсім не було і це було дуже добре для нас, адже давало можливість втигнути побачити ще щось. Особливо якщо врахувати, що насправді ми були дуже замучені - Петро прилетів в п'ятницю з Таллінна, а я в середу повернулася з Праги - тому довго спали і збиралися, а отже втратили багато часу. Сам будинок почали будувати у 1870-их роках і виконаний він у нео-готичному стилі

одразу зі входу і після проходження охорони (сумочки посканували) ми потрапили до головної зали (ясно що тут фотографувати не можна було, тому всі світлини "від гугла")

вид згори на підлогу головної зали - наче мозаїка

з протилежного боку вглибині є балкон на трьох колонах, і одну з них архітекктор Джордж Едмунд Стріт (George Edmund Street) залишив незакінченною, як знак того, що лише Бог може створити ідеал (до речі він так і не побачив цей будинок у завершеному вигляді...)

попід балконом ви можене зайти до crypt corridor та піднятися звідти на перший поверх (не забуваймо, що у Британії наш другий поверх вважається першим)

саме на першому поверсі знаходиться доволі відома "розмальована кімната" (painted room). Але мені вона видалася наче "плоскою", можливо, саме тому, що її стіни розмальовані, а не оббиті тканиною (а матерія створює відчуття об'ємності малюнку)?

а от "кімната ведмедів" (bear garden) має цікаву історію - свою назву вона заробила завдяки королеві Вікторії (Queen Victoria). Зайшовши сюди, коли кімната була залюднена по вінця консультантами та їх клієнтами, котрі зчинили гармидер, вона заявила, що наче опинилася в "саду з ведмедями", але насправді ніяких тварин тут ніколи не було :)

для мене особисто найцікавішими були судові зали, там де "слухають справи". Вони всі вкриті красивими дерев'яними панелями і книжкові шафи там ущент заповнені книжками у однаковісіньких палітурках - ех, як красиво! спеціально для днів відкритих дверей у всіх судових залах проводили удавані розгляди справ (як міні вистави). І ще мене трохи шокувало, що до цього часу судді вдягають мантії та - увага! - перуки - оті такі з кучерями до плечей :) це так кумедно - така британська консервативність у дрібницях

а от Петру найцікавіше було подивитися на камери (але це не камери, де постійно утримують підсудних, а ті, в яких вони очікують своєї черги йти до судової зали) - нічого особливого, просто кімнатка метрів три на три і лава на всю ширину. А ще нас пускали у вантажівку, в якій перевозять затриманих. Петра навіть зачинили в тій міні коробочці, де й сидіти не дуже комфортно, не те щоб їхати годинами... а загалом, це так по-європейськи, дозволяти дітям бавитися з наручниками; показувати старим леді, як в'язнів заводять і виводять, у який момент їм наручники знімають та одягають, яким наказам вони мають слідувати - використовуючи ту ж стару леді в якості ув'язненого; жартувати, який у них туалет (то просто пакетик з лійкою вгорі); зачинити Петра у тій комірці в вантажівці і сказати мені: "ой, а саме від цієї комірки у мене немає ключа". Це дійсно наче розвага для дітей - кому є діло до вашої історичної архітектури та вишуканого інтер'єру?!

далі ми пішли в будинок Бенджаміна Франкліна (Benjamin Franklin House), того американського президента, котрий зображений на 50-тидолларових банкнотах. Якщо чесно, я відчувала, що то буде таке ж самісіньке розчарування, як і будинок доктора Джонсона (Dr. Johnson's House) минулого року. Але нас спокусила мала черга, а через півгодини чекання виявилося, що вони роблять повний тур по будинку, який триває 30 хвилин і максимум на тур це 15 людей! то що ж ми? та вже ж 30 хвилин прочекали, залишилися стояти - загалом потрапили десь за годину з копійками (до кінця вихідних ми взагалі зробили висновок, що там, де туристам дозволяли ходити самостійно, не було ніякого скупчення, а от де проводили тури гідами, там доводилося чекати)

отож, це було навіть більше розчарування, аніж будинок доктора Джонсона. Так, він збудований 1730 року, так - у цьому будинку Франклан жив 16 років (між 1757 роком та 1775-им) і це єдиний існуючий будинок Бенджаміна Франкліна, але - не збереглося навіть меблів з того часу, щоб його обставити! майже усі кімнати порожні... (фото я брала з офіційного сайту музею, бо коли зайшла всередину, то вже не мала на то все натхнення)

в результаті - це просто така собі стара цегляна 5-иповерхова будівля з дерев'яними перекриттями (яка ж там крива підлога! зате, як у нас люблять казати, "оригінальна"...) і стінами в дерев'яних панелях (які, можливо, й були колись красиві, але вже давно потріскали і розсохлися), плюс ці панелі помальовані в гидотний колір, який називається - увага! - "зелений Франкліна" (може, той колір їм нагадує колір доллара?..)

камін лише один справжній, в решти мармурові фасади покрали, тому ті, що є зараз це просто сучасні імітації... а, ще вікна до підлоги зі ставнями з двох частинок: верхньої та нижньої... так, це-таки вражає - саркастичний смайлик - і не кажіть, що я балувана :)

мені запам'яталися хіба що сходи та що на кухні була стіна, яка завжди залишалася холодною, і в ній існувала шафа, де зберігали м'ясо. Як каже Петро - у ті часи це було круто, але ж яка бідося насправді. Одразу стає очевидно, чому люди мусили ходити їсти в паби - адже харчі просто не було де тримати, страви слід було готувати сьогодні на сьогодні та купувати продукти для того всього теж сьогодні. Також очевидно, чому існували публічні купальні (бані), бо туалету нам не показували, то ж про яку ванну могла йти мова? (і я не хочу навіть думати, як у 1700-их роках "пахнув" Лондон...)

після того ми чулися надто втомленими, щоб дивитися ще щось - тому пішли додому відпочити. І десь о 16-ій вискочили до Guildhall (він був відчинений до 17-ої, що велика рідкість, бо більшість мість чомусь зачиняються в 16-ій, та навіть о 15-ій годині)

тут ми вже були минулого року, тоді нам дуже сподобалося і ми вирішили повторити, аби більше уваги приділити залишкам римського амфітеатру в підвалах - його стіни було знайдено археологами під час будівництва нової будівлі для картинної галереї Guildhall у 1988 році. У тих залишках навіть видно присутність такого відомого римського водогону

отож, ми встигли відвідати лише три місця за день, милого року ми зробили чотири. Але по переду нас ще чекала ціла неділя!