саме таким я "знаю" Винничука - розповіді про "пасій" та свої "походеньки" з ними пан Юрій "прикриває" красивою галицькою говіркою і "прикриває" так майстерно, що я, жінка, на нього навіть не ображаюся. Та й у самих "походеньках" пана Юрія більше любові до жінок загалом, аніж неповаги до окремих представниць, яку він так невинно неПриховує
з нових вражень була думка - десь там далеко на сервері головного мозку - що все-таки він такий же збочЕнець (наголос на "Е"), як і Андрухович. Чомусь коли читала "Весняні ігри в осінніх садах" вперше - а то було в мої 18-20 років - мені так не здавалося. Ця думка мене усміхнула, бо з дорослішанням я завжди асоціювала розширення світогляду, а не його звуження... і от маєш :)
а зі старих вражень: коли дивлюся на мармизу пана Юрія, то ніяк не можу зрозуміти, на що ж "велися" його нескінченні "дівки" (автор без зайвої скромності стверджує, що ці його розповіді відповідають дійсності та навіть імена не змінені)?.. не розумію, ну ніяк :)
Напевне тому, що жінки люблють вухами;)
ReplyDeleteздається я вже коментувала цей допис, але мій комп щось глючить, бо коментаря все таки нема...
ReplyDeleteа Винничука я теж люблю, в нього дуже смачна львівська мова;) ця книжка в улюбленцях - періодично перечитую
як пише Іра - любимо ми вухами, ох і любимо... ;)
Delete