привіт зі Львова: кава по-диявольськи

коли я проходила отой тренінг - де розповідали, як користуватися кавовою машиною - сталася кумедна ситуація. Тренер-бариста казав: "рано чи пізно настане момент, коли ви не зможете пити каву де-інде у кав'ярні, а лише ту, яку зробили самі, бо вона здаватиметься вам найсмачнішою - ви навчите самі себе робити таку каву, яка смакує саме вам". Мене ця його розповідь усміхнула, бо моя улюблена кава - це та, яку я готую сама. І саме зараз я поділюся з вами цим своїм секретом ;)

отож, перш за все, моя улюблена кава - це кава по-східному. І жодна запарена чи з кавової машини не зрівняється з кавою звареною в джезві (це ота посудина на картинці зверху, з вузьким горлечком і довгою ручкою). Посудина турецького походження, тому каву, що готується в такий спосіб, також часто називають кавою по-турецьки, а посудину - туркою. Ще одна відмінність, що по-турецьки - це чорна кава, а по-східному - може бути з вершками... але це, все ж таки, дуже суб'єктивно... от для мене кава по-східному МУСИТЬ бути з вершками, бо саме так її готують в "Синій пляшці" - а це, для мене, найсмачніша кава у Львові... та і взагалі - Львів у мене перше місто, яке з кавою асоціюється...

каву турки історично варили на гарячому піску. Тобто, вона гріється дуже повільно. І ще одне важливе правило - каву не можна кип'ятити, якщо вода у джезві закипіла або кава "втекла" (рідина у турці повільно підіймається під впливом температури і може побігти через край, якщо не слідкувати - а кава, вона ж, як жінка, за нею треба око і око), то її можна виливати в раковину - буде несмачна (якщо кип'ячена), або "спалена" (напій матиме гіркуватий горілий присмак, якщо вона "тікала")

тепер про рецепт - він, класично, якась сукупність всього, що я читала про каву, моїх експериментів і всіх тих кав, які я куштувала. Та й насправді все вар'юється в залежності від того, якою я хочу її зварити - запашною, солодкавою, терпкою чи пекучою. Але є основа. І рецепт, що ліг в основу, називається "кава по-диявольськи", далі цитата - "ця чортівня вариться так: у порожню чашку кладеш півчайної ложки кориці, один бутончик гвоздики, три добре підсмажених кавових зернятка, одну чайну ложку цукру, виливаєш туди дві чайні ложки рому і все це... заливається щойно звареною чорною кавою по самі вінця. Потім накриваєш блюдечком і даєш відстоятися рівно п’ять хвилин. Деякі мазохісти додають ще й дрібку чорного перцю"

моя ж "чортівня" вариться наступним чином: кладемо до джезви мелену каву - скільки ви звикли (для мене це 4-5 чайних ложок, коли варю каву на двох), бутончики гвоздики (я кидаю 2-3, чим більше - тим терпкіше-прянішим вийде смак), на кінчику ножа кориці і чорного меленого перцю (від кориці кава стає солодкавою і залишається густий тягучий осад на дні, а отже - напою вийде менше; від перцю - очевидно - припікає і гріє), розчавлені 1-2 зернятка кардамону (для аромату). Ще врахуйте, що я люблю каву без цукру - інакше в джезву слід би було додати і його. Це все - розмішати і поставити, без води, на малюсінький вогонь та нагріти! разом! найголовніше не спалити - коли відчуєте, що з'являється запах кави і повітря наче вібрує над джезвою - наша суміш нагрілася достатньо, слід залити холодною! водою і дати хвильку постояти. Далі, варимо на тому ж малюсінькому вогні, поки кава не почне підійматися в джезві, а ми чекатимемо моменту, коли наша "чортівня" майже закипить, але лише майже - забираємо з вогню і накриваємо блюдечком на кілька хвилин (десь на 3), розливаємо по філіжанках

мій чоловік, Петро, любить солодку каву з молоком. Саме тут, у цей момент, я йому її цукрую і додаю молока; я ж люблю лише з вершками. Якщо вершків немає, то ліпше просто чорну. І без цукру! солодку в жодному разі - пити не можу; а ще у нас домовленість - я готую каву по вихідних і святах, а Петро у будні. Все "по-чесному"! і моя кава все-одно смачніша :Р