складний видався у Данусика цей період. По-перше, в нього піднялася темперапутра прямо на святкуванні 7-и років. І потім виявилося, що то ковід. Перехворіли всі ми і всі гості. Без якихось особливих нюансів - що вже добре - але слабкість тримала дуже довго. Єдиним, хто не мав у нас температури, був тато. І ми перші дні думали, що то якась простуда. Але Петрові встрілило в голову зробити швидкий тест в офісі - в п'ятницю! - і він виявився позитивним... отако хворіючи тиждень, ми випадково дізналися, що у нас ковід
і звісно, Данилко мусів ще відсидіти на самоізоляції - правда співпало, що усю школу також відправили на карантин. Хоч було не так образливо йому вчитися онлайн. Але після 2-ох тижнів дома святкувати день народження в розважальному центрі було вже якось недоречно, та й ні в кого з батьків не було сил - ні моральних, ні фізичних. А Данусик так хотів - кульки, аніматорів, друзів... з одного боку Данилко народився в прекрасний святковий період - це наше найулюбленіше зимове свято: після Миколая, Новго Року, Різдва, Старого Нового Року, Водохреща - такий завершальний акорд! а з іншого боку - зима і зробити дитяче святкування дуже складно - завжди хтось хворіє, дорога важка через сніг/завірюху/ожеледицю...
а далі почалася війна - фото дуже мало у цьому звіті - бо от взагалі було не до того. Тиждень школа не працювала зовсім. Потім почалося онлайн навчання, до якого довелося ще адаптовуватися (і це було непросто - як Данусику, так і мамі, такі і Кирилку). Перші тижні то були навіть не уроки, а просто конференції з однокласниками та вчителькою - щоб діти мати на що перемкнути увагу, і спілкувалися з однолітками. А от далі почалися уроки за розкладом. Данилку було складно не вигукувати, чекати своєї черги...
а ще в зум конференції можна ставити фото на фон і використовувати спецефекти - йой!.. як вони всі на то відволікалися! і оскільки Данусик вчився на моєму персональному ноутбуці - де зберігається весь архів наших сімкйних фото - то він зумів шось зі 100 фото різних свят, зустрічей і поїздок завантажити в фони зуму! можете лише уявити, яка я була "щаслива", коли це помітила... хоча сам по собі розклад та наявність уроків впливали на малого позитивно - це хоч якісь жартики-розваги з іншими дітьми. І він був busy! і busy не мною )
дуже класні готували вчителі тести-завдання у вигляді гри - де відповідаєш на запитання і заробляєш бали. Данусик дуууже competitive і йому було принципово мати завжди максимум. А деякі такі завдання він проходив навіть на вихідних і навіть по кілька разів - так йому подобалося - і вигравати, і анімації, і сам challenge. Загалом я задоволена, як школа організувалася і організувала дітей. Хоча навантаження на батьків, звісно, також зросло - бо учням видали книжки для домашнього читання, але читати з них ніхто сам не поспішав (було б дивно, якби навпаки). І доводилося підпрацювувати Данилковою секрктаркою. Трошки легше стало, коли він навчився сам по розкладу дивитися, який у нього наступний урок. А потім і сам по посиланню його вмикати. А згодом дітей ще навчили користуватися годинником! і з нанадуваннями, навчання стало майже повністю Данусиковою відповідальністю
звісно, ми з Петром намагалися дітей від хаосу і стресу захистити. Все таки ми живемо в передмісті Львова, сирен нам не чути. Коли була тривога, то ми просто пропонували їм бавитися в безпечній кімнаті і підсовували якісь настільні ігри, чи мультики - то безвідмовний варіант. І звісно, ми нічого не приховували і розповідали все як є- і чому сирени, і що війна. Але то скоріше для обізнаності, а не щоб налякати
а десь укінці квітня з Чехії повернулася сусідка з доньками - Єва саме віку як Данилко, і Мая на рік старша за Кирилка. То хлопці знайшли собі компанію і їм також стало цікавіше. Ще можу розказати, як діти познайомилися - якраз було укінці квітня. Отож, Петро на секунду відвернувся, а хлопці вже виїхали на загальне подвір'я - у нас є ворота на 6 будинків і між цими будинками безпечно, діти собі вільно катаються, бігають. Пішов тато шукати дітей - а вони вже з якимись дівчатами! і Данусик такий: "тато, тато, а у Єви є батут! ми підем пострибаєм?" - Петро аж висадився. 5 хвилин! а вони вже познайомилися, порозказували про батути і стусили, щоб далі товктися! сучасні діти, то не ми... вони неймовірні! комунікабельні, товариські і дуже відкриті. Давайте їх берегти - за будь-яку ціну!
