другий рік: перша криза емігрантів

перший рік: час змінює все

місяць дванадцятий: майдан

писати слова не хочу, тому далі лише картнки, що надихали мене цього місяця

місяць одинадцятий: осяяний Лондон

весь листопад ми тіко те й робили, що ходили по Лондону і ловили моменти засвічування його найголовніших вулиць Різдвяними ліхтариками - тому далі буде мало букв та багато фотографій (деякі з інернету, часом мої)

місяць десятий: всяка всячина, в основному емоції

місяць дев'ятий: британські п'янки

місяць восьмий: про безмашинний Лондон, гостей з України і Summer Bank Holiday

3-ого та 4-ого серпня у Лондоні відбувався масовий заїзд на велосипедах. Приймали участь усі - і діти, і дорослі, і спортсмени, і пересічні мешканці. Нє-нє, ми не були в тій масовці, я ж бо не вмію - здихля! - зате ми змогли подивитися. І найбільший висновок, котрий я для себе зробила - як же я люблю Лондон без машин!!! така нейморівна тиша на вулицях! можна ходити де завгодно, не обертатися, говорити напівпошпки - краса! і все завдяки велоперегонам - ммм... ось так от, тепер хочу ще більше отаких масових заходів з перекриванням половини міста від авто

10-ого серпня до Лондона приїздив мій колишній співробітник мого до цього часу улюблегого Margin Maximizer тіму ("тім" - це від Тимофій, пам'ятаєте?) - Адріан зі своїм співпробітником Олегом. І тепер я ЗНАЮ, що основні пам'ятки Лондона (ті, які в околі центру) можна оглянути (з перервою на перекус-пиво) за 7 годин! мене найбільше здивувало, що їх більше вразили Лондонські хмарочоси в City, аніж Big Ben, чи Westminster Abbey, чи Buckingham Palace :)

а 14-ого серпня приїхав ще один мій товариш, цього разу з студентських років - Василь. І ми разом дізналися, що після 23-ої вечора знайти відкритий паб - то нелегка задача. І це теж було дивно, бо ми з Петром часом зависали і до 2-ої ночі (правда з місцевими, але ж це не важливо... чи важливо?..)

26-ого серпня у Британії було літнє національне свято (Summer Bank Holiday). Його вперше впровадили в 1871-ому і метою було дати банківським працівникам можливість відвідати крикетні матчі - класна причина для свята, пра? а через 100 років його перенесли на останній понеділок серпня для усіх крім Шотландї. Нічого особливого у цей день не відбувається - просто усі мають вихідний :)

а сьогодні, 29-ого серпня, Skype-у виповнилося 10 років і у нас по плану увечері свято з живою музикою і коктейлями :Р

місяць сьомий: українські втрати і британські звички

місяць шостий: як британці люблять socialising

я вже якось писала, що паб для британця - це місце, де п'ють пиво, і робити це можна навіть стоячи та навіть на вулиці :)

спочатку мене то дуже вражало, а потім звиклося, і зараз я цілком спокійно спостерігаю зранку брудні стакани (скляні!) від пива, "притулені" попід стінами кожного пабу і залишені там ночувати - от ви можете уявити, що вам дають напій та дозволяють іти з шклянкою на вулицю, через дорогу, повертати за ріг? і ніхто не гнатиметься й не намагатиметься відібрати у вас той "стаканчик" :)

а зараз літо - і навіть на острові стає парко, а отже, "толпи" спраглих британців вечорами стають все більшими і більшими ;)

місяць п'ятий: коли у Лондоні тепло і сонячно

тепло у Британії наступає поволі й неспішно. І сонечко з-за хмар теж не біжить виглядати. Зате вже як виглядує, то весь Лондон стає забитий людом. І ці "людиська" не просто ходять навколо, насолоджуючись теплом, а ще й "валяються" на кожній галявині (чи то краще сказати - "клумбі"), що ледве поросла травою. Для українців це трохи дивно, але якщо врахувати, що вони тут не усі мають власні авто (бо авто у Лондоні - то скоріше об'єкт, що генерує дискомфорт, аніж об'єкт, що додає комфорту) і що ліси знаходяться у приватній власності за парканами, то я розумію - їм просто більше нічого не залишається, як виходити на пікніки до найближчого парку

місяць четвертий: маштабні події в Лондоні

гуляли ми з Петром по Лондону 3 тижні тому в неділю (а живемо ми тепер біля Катедри Павла) і звернули увагу, що "бєшені" туристи не ходять, як у Львові - як кому подобається, по дорозі, по діагоналі і взагалі на червоне світло - а все тому, що проїзну частину закрили тимчасовим парканом (така висока сітка в рамках по 2 метри в довжину, кріпиться одна до одної та стоїть на важких переносних основах). І ми так задумалися: "до чого б це?", а як ближче до центру підійшли, то ще й чути шум вертольота стало... наступного дня ми дізналися, що це була репетиція похорону Тетчер... а таких репетицій було багато - ночами, маленькими частинами

що ще цікаво - Тетчер в заповіті попросила не робити їй державного урочистого похорону... тому був він лише з військовими почестями (різниця невелика, як медіа казали), а ще вона попросила не робити його за рахунок держави... змушує задуматися і провести паралелі з Україною... похорон сам був в середу, у тому ж St. Paul's Cathedral (Катедра Святого Павла), і той, хто його вів, повторював жарти Тетчер і розповідав історії з її життя - весело було, зовсім не сумно, навіть дивно

а 2 тижні тому у Лондоні відбувався марафон - 42 кілометри, приблизно 37 тисяч учасників, а скіко за тим слідкувало і вболівало народу - то навіть важко порахувати (казали медіа, що біля 0.5 мільйона)! плюс це ще й величезна благочинна акція - купа представників різних організацій ходить і збирає гроші, агітує

от мені подобається, як у Лондоні - та й багато де у Європі бачила те саме - ніхто не очікує, що люди будуть, як кажуть галичани: "чемними". Більшість, звісно, свідомі-файні, але є різні, а коли планується таке шалене скупчення, то чого очікувати, що всі будуть носити за собою порожні пластикові баночки з-під водички і шукатимуть смітника, або, скажімо, не ходитимуть по клумбах? одним словом - всі клумби загородили тим же переносним парканом, як і вулиці, де спортсмени та любителі бігали, понаставляли купу смітників через кожні кілька метрів (ми точно знаємо, що їх, ну, просто ЗНАЧНО менше в тому парку, бо були там 100500 разів), біо-туалетів позвозили... організували так, що треба ДУЖЕ хотіти зробити якусь "пакость", аби її зробити, всі умови створені, щоб бути "чемним" - і смітники в межах видимості, і доріжки огороджені, от. Так само було в Угорщині на трасі - вони понаставляли знаків обмеження 30-40 біля населених пунктів (чи там з'їздів у них) і ще за 150 метрів вже лежачих поліцаїв понаклеювали - на більше аніж оті 30-40 і не проїхати. Тобто, знову ж таки, навіть якщо хочеться порушити - це зробити складно. І справа не в самосвідомості... вас просто змушують чинити за правилами

ще кумедно - дехто бігав марафон в костюмах метеликів або офіціанток, або неЯсноЧого

місяць третій: квартира в City

минув майже місяць, як ми живемо у "нашій" новій (ново-винайнятій!) квартирі. За цей час вже трохи обжилися і навіть походили навколо - ми тепер мешканці City!

райнончик цей дуже навіть просунутий. Його історія в моєму переказі - колись тут жили римляни і City був обнесений стіною навколо - London Wall. Десь в 200-их роках нашого часу ця стіна охопила одну квадратну милю, тому City часто називають Square Mile. Коли сюди прийшли оті варвари, з яких потім утворилися британці, то їм було легше домовитися з мешканцями тогочасного Лондоніума, аніж воювати з ними (перші згадки, що підтверджують права на незалежний уряд, датуються десь в околі 1000 року, але відомо, що й до того місто мало право на самоврядування в якомусь сенсі. Тобто, ці паперові знахідки - це закріплення прав (підтвердження, що залишиться, як і було), а не надавання права). От з того часу City має такий собі особливий статус. Наприклад, коли приймають британські закони, то спеціальний оглядач слідкує, щоб вони не суперечили статуту City, прийнятому ще в оті давні часи. Також він має свого мера. І навіть королева мусить попросити в цього мера району дозволу, коли хоче до City заїхати!

при виборі району ми вирішили, що зараз нам більше хочеться бачити Лондон, відвідувати усілякі цікаві місця, тому жити треба десь в центрі. З часом така зацікавленість, звісно, спаде - і можна буде подумати про переїзд у зеленіший/тихіший/спокійніший/віддаленіший (потрібне підкреслити) район. За чисто фінансовими підрахунками - не було різниці, чи жити десь далі і витрачати час та гроші на метро-автобуси, чи жити "під боком" до офісу, тому на це ми також звертали увагу. І як бонус - нам на роботу 10 хвилин пішки!

місяць другий: пошук квартири

місяць перший: квартира на Oxford Street

квартира, де ми мешкаєм у Лондоні (та, котру нам Microsoft винайняв на перші 2 місяці), знаходиться на бічній вулиці Oxford Street. Oxford Street повна-повнезна магазинів: і відомих торгових марок, і дизайнерів (вже десь про то казала...), і з одягом для "простих смертних" - це, загалом, дуже навіть прикольно, але!

наша бічна вуличка "slightly" інша... це арабська вуличка!!! навколо одні східні магазини, ходить купа "замотаних нінзь" (thanks Мар'яні за точне порівняння), в кафе не продають алкоголь, зате є кальяни на кожному столику - і той запах не вивітриться з Edgware Road навіть через років 100... "замотані нінзі" - це історія окрема... от що мене в них найбільше дивує, то це їхня кількість по магазинах навколо - де вони ходять у тих блискучих футболках-джинсах-сукнях?.. їх значно більше, аніж західних дівчат, і вони купують більше, і ходять з більшими пакетами... а ще - от як кажуть "східняки" (це так Петро арабів називає): "наші жінки себе не виставляють напоказ, вони красиві лише для свого чоловіка вдома, на людях вони завжди скромні...", а тепер мої спостереження:

• іде така "нінзя замотана": в чорному, на голові якась "фігня", щоб волосся не було видно, але личко! йой! воно розмальоване десь так, як я виглядала на випускному в універі (в мене була блакитна сукня в фіолетові та рожеві метелики і такі самі тіні на очах - від фіолетового до рожевого і "назад" до блакитного). Там тонна косметики - і стрілки тобі, і тіні кольорові, і помада яскрава... і ще аромат - шлейф квіткових парфумів за нею тягнеться кілька метрів
• іде європейка (навіть уточню - блондинка - тобто, точно європейка або американка, нічим східним і не пахне) - вона в якихось "странних" джинсах, в звичайній курточці і футболці, взагалі не намальована! в неї волосся - наче і не розчесане та "плаче" за гребінцем :)

то хто з цих двох образів привертає до себе увагу?! таких розмальованих жінок, як "східнячки", я не бачила ніде - ні на вечірках, ні на весіллях, ні в клубах. Чесно-чесно! і я зовсім не расистка, хіба трішки :Р

той будинок, де ми живем, називається "Forset Count". І він весь - це апартаменти, які здають на день, тиждень, місяць, чи "скіко тре". В оплату одразу включені всі комунальні та всі податки. І навіть "тьотя" приходить раз на тиждень прибрати і замінити постіль та рушники. Якщо вам потрібно частіше, то і пральна машина є, і пилосмок, і швабра, і відро - як я люблю казати: "enjoy". Кухня теж повністю укомплектована - і посудом, і склянками, і горнятами, і сковорідко-баняками, і технікою (посудомийна машина, тостер, електричний чайник, мікрохвильова та духова шафа теж)

тиждень четвертий: паби

ну, тааа, час прийшов - розкажу про лондонські паби. Ми відвідали (і я, і Петро) по кілька (і разом, і окремо - зі своїми командами по роботі), тому вже є якісь враження

перш за все - забудьте все, що ви знаєте про паби. То, що в Україні називають пабами, то не паби "ні разу"! британський паб - це така суміш вишуканого будинку, класичного інтеріору (дерев'яні панелі, масивні сходи, кришталеві люстри, дзеркала, тьмяне освітлення...), дерев'яних (переважно брудних) столів та стільців, телевізорів (для трансляції футболу, перепрошую - соккеру) і ПИВА (часто розлитого по дощаній підлозі), а ще - просто юрби "народу" всередині та - увага! - ззовні

і ще - хто сказав, що в пабах сидять?! відсотків 70 стоїть - всюди! - в проході, під барною стійкою, на сходах, при вході, і, як я вже казала, на вулиці під вікнами - ВСЮДИ. Для отаких вуличних стоянь між вікнами ззовні приладнані полички (щоб склянку було де "притулити"), інколи стоять столики... і байдуже, що "за бортом" +1, якщо це п'ятниця - то буде людяно. Взагалі британці якась "гаряча" нація (купа дівчат в +1 в туфлях та спідницях ходить по вулиці), але про це потім...

подібні юрми починають "кучкуватися" навколо пабів ще у четвер - у п'ятницю ж свято вже у розпалі десь так з 19-ої... а якщо футбол (соккер!) - то взагалі "без варіантів" :)

тиждень третій: місто

тиждень другий: лондонська погода

тиждень перший: от ми і в Лондоні

отже, початок! початок неймовірної пригоди з назвою - "а давай поживемо у Лондоні?!" прибули ми з чоловіком до Лондона десь майже опівночі у неділю, а понеділок в нас уже робочий день... тому перший наш тиждень був не надто асоційований з містом, зате аж занадто - з британською англійською, офісом Skype та купою паперових завдань (про що обов'язково пізніше і у деталях)

проте... проте було кілька (аж два!) вражень, що в'їлися якось безумовно. По-перше, місто чисте. Увечері по тротуарах їздять величезні пилесмоки і прибирають, на асфальтах немає калюж - як наслідок, у людей неймовірно чисте взуття! а ще перед переходами через дорогу великими буквами пише, на яку сторону дивитися (LOOK LEFT, LOOK RIGHT, LOOK BOTH WAYS) - з лівостороннім рухом це дуже помічні надписи :)

по-наступне, люди вічливі. Усі намагаються бути корисними (хочуть допомогти) і проявляють щиру зацікавленість вашими справами (де ви живете? шукаєте собі помешкання? а яка ціна, який район? це дорого, але район хороший, спробуйте знайти щось ось тут; які плани на вихідні? підіть туди-то і туди-то; ви вже заповнили анкетку номер 342 (і це не жарт, їх дійсно 100500)?.. ні? ось мій приклад - і так далі), а ще завжди дивляться в очі, потискають руки при зустрічі (і дівчатам теж!) та п'ють чай з молоком