Sunday 29 November 2015

дуже давня історія часів юності з мораллю та про поради

мені в попередньому пості Олександра нагадала дуже давню історію стосовно порад та допомоги. Вона реально відбулася і це дуже життєво, смішно та "до сліз" просто :)

отож розповідаю - коли я вчилася в університеті, то жила в гуртожитку. У нас була система блоків - тобто, три кімнати + кухня + ванна = блок. Блоки були дівчачі та хлопчачі, а в кімнатах зазвичай три людини. На першому курсі я жила з двома дівчатами - 5-икурсницею Настею та одноліткою - моєю любою Малою, яку взагалі-то звати Іра :)

і проходили ми в своєму другому семестрі першого курсу таку страшну річ як асемблер (то така мова програмування). Я вже не пам'ятаю чому, але чомусь Настя попросила нас з Малою на її комп'ютері програмки на асемблері не писати (то ще були часи системних блоків і 15-идюймових моніторів, як телевізори... ностальгія прям) - чи то боялася, що ми їй диск форматнемо, чи що (асемблер виконує всі команди напряму, а отже операційна система не могла б зупинити таку зухвалу вимогу)

і теж не пам'ятаю чому, зрештою ми з Малою вчилися в різних групах, але в мене всі програмки були вже здані, а от в Малої - ні. І я домовилася в хлопчачому блоці поверхом нижче, що її пустять по "компутера" написати їх. От сидимо ми з Юрою ("в народі" "Лозіком") та п'єм чайок, а ще "тріпаємося" (по-моєму Юра мені розказував, як він розводив сіль у воді, а потім вмочав туди гілочки і виходили такі засніжені прекрасні штучки - висіли у них на плафоні люстрі), а Мала програмує... ну, я ж Малу трохи вже знаю, і "відчуваю носом", що в неї щось не виходить, але вона вперто мовчить і страждає старається (ми з Малою дві майже відмінниці - на червоний диплом кілька четвірок допускається, а ми маємо саме такого кольору - тому вона сама прагне все зробити). І я така кажу - "Юра, а давай Ірі допоможемо?" (а Юра, щоб ви знали, розумний хлопака - на першій сесії пояснив мені вказівники - а це "не коники з тіста ліпити", тобто, моя віра, що він допоможе прямо непохитна)

і от тут "сама соль", Юра відповідає - "так Іра ж не просить... а помагати комусь, коли не просять, то то саме, шо мішати"

я при цьому вловила боковим зором, як скривилася до монітору Іра (напевно "кремпувалася" - привіт тобі, моя Мала) - ще було кумедно, як через хвилин 5-10 вона почала-таки ставити Юрі запитання - "а що це за помилка, яку мені тут видає?". Але правду нікуди подіти - я сама страшенно не люблю непрохану допомогу і поради. То ж не заважайте іншим :) і нехай вам не заважають :)

P.S. а програмку Мала написала-таки, чи сама чи з нашою допомогою не пам'ятаю, але точно на відмінно :)

Емі Плам "Помри замість мене", "Поки я не вмерла", "Якщо я повинна померти"

Thursday 12 November 2015

мій Лондон: як Данусик "любить" літати до Львова

це була в нас ще та історія... але почну з початку - коли ми минулого разу летіли в Україну, а дитині тоді було 6 тижнів, то залишилися ночувати в готелі в Києві, бо через затримку вильоту з Лондона спізнилися на літак до Льова. Цього разу ми взагалі не вилетіли з Гітроу через туман! як я люблю казати, коли летять двоє Кущаків (мій чоловік і син) - щось станеться (я лишилася на дівочому прізвищі після одруженя, так що я не з ними в тусовці)

нам запропонували рейс наступного дня о 6:00 ранку, тому ми погодилися ще й ночувати в готелі біля аеропорту. Трохи поясню, бо, раптом, хтось думає, що ліпше було би додому їхати - це справедливо для Львова, де додому (особисто мені) 15 хв., а в Лондоні нам 1.5 години добиратися - якщо метро, годину - якщо взяти швидкий поїзд до вокзалу і звідти метро, десь годину двадцять - якщо таксі, ще й в корок можна попасти. Це лише додому дорога, а назад шоста ранку означає вставати о 2-ій (можна не лягати)... отако возитися з дитиною, візом і валізами... тому ми вирішили лишитися в готелі, Данусику я мала що їсти достатньо (пам'ятаючи про ночівлю в Києві, я запаслася), та й картоплю-пюре і рис варений майже всі кафе роблять...

як підсумок добиралися знову два дні, при чому нам пощастило, що новий переліт дали через Відень, бо наш оригінальний був через Варшаву, а наступного дня на Варшаву теж затримали літак (трохи поясню - літак летить з Варшави до Лондона а потім назад, то через туман він не міг би сісти в Гітроу, тому йому не дозволили вилетіти з Польщі, він чекав зміни погоди; відповідно політ "назад" ніяк не міг відбутися поки літак не прилетить, а поки небо очиститься і він прилетить, то втече наш літак на Львів з Варшави - а оскільки на Львів рейс один раз в день, то добиратися до Варшави пізніше не було резону, і нас знову затримали б в Лондоні до завтра. А літак з Відня ночує в аеропорту Гітроу, тому на Відень він вилетів вчасно - при злеті туман не так заважає)

вийшли такі собі вихідні поза хатою. Данилку точно сподобалося - таке все нове й дивне, а мені сподобалося, що оскільки йому поламався весь режим (що не добре, але як вже вийшло, то ми добиралися до їжі добряче голодними і дуже гарно їли. А ще дослідили всі столики і диванчики в готелі, пробували спати в готельному дитячому ліжечку, наробили купу світлин з татом - мої rock-star-и, файно в Відні в аеропорту на kinect-і ворон позбивали та вперше їли в пабі (більше ніде в тому міжнародному терміналі не готують товченої бульби!), дрімали в літаках... кому-кому, а Данусику подорожувати точно в кайф :)

місяць дев'ятий: музика-танцюрист

наша дитина перетворилася на якийсь нестримний катаклізм - Данусик знаходиться просто ВСЮДИ! йому ВСЮДИ треба, ВСЕ цікаво, він УСЕ дістане і обов'язково погризе! ми чудово повзаємо - десь так як мама бігає, а ще ходимо тримаючись за меблі, або руки, встаємо біля стіни, опускаємося з позиції "стою“ назад на коліна або дупу (залежно від того вийде чи ні), нахиляємося стоячи аби підняти предмет, що упав, можемо сісти з позиції "повзу"... капець скільки всього!

я вже достеменно не пам'ятаю, яке слово прозвучало в дев'ятому місяці, а яке в восьмому, але давайте зупинимося на Данусиковому словниковому запасі. Зараз він складається зі слів - ма-ма, ба-ба, дай-дай-дай, най-най-най, тя-тя (посортовано в порядку першого звучання). Мені до вподоби словосполучення "ма-ма, най-най-най" - яка нечемна мама, завжди "шось не то" витворяє ("най" у нас тато використовує, як дитячий замінник словам "неможна", "не чіпай", "зупинися", " стій", або "ні". Ну, і мама коло тата теж навчилася... і Данусик теж...)

про "їсти" - за цей місяць у нас встигла відбутися криза "не буду їсти без забавок". Але мама відівчила від цієї згубної звички - ще часом "канючить", що йому скучно, особливо як щось їсть не з найулюбленіших страв, або не надто голодний, але в основному поводиться за столом чемно - ротика широко відкриває, а періодичні вибивання ложки рукою і плювання, чи то "здмухування" їжі з ложки, так само як і "розяложування" пюре по столику і власному обличчі мама не рахує (мамин "топ один" це коли малюк просив іграшку і мав нежить - по обличчю розтер соплі, сльози, снюні і кашу - ще той видок я вам скажу). В процесі викорінювання звички до забавок мама практикувала "їм сам на підлозі" - сама подія, як така, мала шалений успіх, а от "їсти" навряд чи закенчилося успіхом... ну хіба в тому плані, що мама зайвий раз підлогу помила в хаті, вмила та перевдягнула дитину... такеє... :)

цього місяця малюк вперше скуштував авокадо, гарбузик, куряче м'яско і свинину. Ми почали їсти "дорослі" каші - гречку і рис, але саме вони малюку не надто подобаються. Я підозрюю, що це йому недовподоби концистенція - неПюре (до слова, я блендерила малому лише м'ясо, а зараз навіть його просто ножиком дрібно ріжу. Все інше або вилкою м'ялося, якщо то щось таке як бульба, або на дрібну терку терлося, якщо то як яблуко), але мама хоче вчити, що подрібнене воно завжди не буде, тому Данусик висловлює протест, який мама слухає, і шукає аргументи чому малюк не правий - в цих дебатах на разі перемагає голод і тому дитина їсть. Ще ми скуштували сир (не "голанський", а "cottage cheese" - "творог") - мацьопику смакує з фруктами і йогуртом

ще одну штуку мама пробувала цього місяця робити - я б назвала то "м'ясний пиріг" - 1/4 шклянки потертого яблука, 1/2 потертої моркви, півкіло індичого фаршу, 1 яйце, муки скіко треба, щоб виглядало як густа сметана, не солимо і не перчимо, бо то ж дитині, пекти при 200 градусів 40 хвилин, або поки перестане чіплятися до ножа (знайшла рецепт тут). Ідея в тому, що такий пиріг можна різати скибочками, яко хліб, і давати мацьопі їсти самій руками. Данусик їв, мама взагалі з задоволенням наминала (я біля малого навчилася все без солі їсти), правда тато бойкотував цю ідею - але то вже татові проблеми, правда ж?

трохи про іграшки розкажу - багато не пам'ятою чогось такого нового - але Данилко почав періодично приносити мені книжечки, типу "мамо, почитай", так що я задоволена - не дарма я дитині то всьо показувала-розказувала. І він почав "ловити" "логіку" сортера - спочатку я вставляла фігурки в дірочки, а малюк лише запихав до кінця пальчиком, але з часом мацьопик почав піднімати ті фігурки і пробувати їх кудись "всунути", мама, звісно, помагає - але прогрес є. Якщо минулого місяця малюк іграшки лише скидав з поверхонь, то тепер почав складати - часом хочеш сісти на стілець чи диван, а там м'ячик, книжечка, машинка... 

дуже вже Данусику полюбилося дитяче піаніно - він розуміє, що мелодія скінчилася і слід знову натиснути на якусь клавішу, а під музику наш хлопчик танцює! сидячи "хилітається" взад-вперед, або стоячи напівприсідає - ще та комедія. Я списую таку поведінку, на нашу вечірню традицію з малюком танцювати - вибрали дві післі Пола Маккартні "My Valentine" та "My very good friend, the milkman", вони такі майже колискові - от перед купанням танцюєм-співаєм - мале так притулиться і кайфує... а мама і тато як кайфують - словами не передати :)