Tuesday 29 December 2015

переїз та нова квартира в E3

ми переїхали! насправді це сталося ще в вересні і цей пост висить у чернетках десь з того часу... щось мені все не вистачало чогось аби дописати його. Але от вважаю, що відкладати далі нікуди та ділюся цією новиною :)

раніше, нагадаю, ми жили в City, під офісом можна сказати. Але той район не дуже підходить для дітей - багато машин і туристів, шумно, мало парків, а дитячих майданчиків повна відсутність взагалі. Тому ми вирішили шукати квартиру трохи далі від центру і переїхали в E3 (East 3, а попередній індекс у нас починався на EC1 - East City 1)

оскільки я провела літо в Україні, то вибирав нову квартиру Петро сам - і вона дуже світла! нам з Данусиком тут комфорно та надзвичайно подобається. Загалом квартира така ж, як попередня - одна спальня, одна ванна, кухня спільно з вітальнею, то й же метраж, навіть поверх теж перший (по-нашому другий)... правда, тут є балкон. Але на ньому не можна ні сушити речей, ні щось складати - має будинок ззовні гарно виглядати, ставити можна хіба столик і крісла - для пиття кави улітку. В правилах саме так і написано! і так, він достатньо великий для цього - по українських мірках просто величезний! ще в правилах написано, що зовнішні вікна слід мити раз в місяць, хоча ми ні разу цього ще не робили - але ж кумедно, пра?..

і з нових відкриттів, що в таких будинках, в "спальних" районах, якщо квартира на ground floor, то до неї йдуть не балкони, а тераси! вони ще в кілька разів більші за балкони, прям, як свій міні-сад (ці тераси за розміром часом навіть більші за прибудинкову територію біля town houses - такі довгі ряди спарених будинків (це типова британська забудова, я не бачила ще жодного окремостоячого будинку тут - все спарки, або багатоквартирні будинки)

ну, і райончик наш дуже спокійний тихий - навала індусів та замотаних ніндзь, є базар, маленький супермаркет tesco навпроти та кілька великих за 10 хвилин пішки. Тут немає офісів - цілком житловий квартал, зате багато дитячих майданчиків, парків і шкіл (а от з ситсадками трохи печаль... але це тема окремого посту). І нам близько (20 хвилин пішки) до Canary Wharf - це такий новий фінансовий центр, як нове City в Лондоні, розташований на "островах" - дуже багато каналів Темзи та мостів через них. Самі канали теж красиві - на вихідних влаштовуємо прогулянки вздовж та дивимося на лебедів, качок і баржі (якась напевно є "романтика" в тому, щоб жити на баржі?.. але я її не розумію, тої "романтики"...)

деякі особливості пошуку (я вже колись писала, як ми вибирали попередню квартиру, так от кілька порад пісня нової ітерації):
  • варто шукати квартири в новобудовах, вони менш знищені, світліші, мають хороші та ВЕЛИКІ вікна, сучасні... та й загалом менше прихованих проблем
  • обов'язково хтось має бути присутнім, коли клерк затовнює check in report (звіт при в'їзді). По тому звіту потім при вашому виїзді будуть вирішувати скіко ви зіпсули чого (трішини чи плями на стінах, наприклад). Кожен орендар залишає депозит в розмірі 6-итижневої оренди - і з тих грошей можуть вирахувати суму збитків, що ви вчинили
  • поробіть собі власні фото, що і де стояло - до нас по факту звіту було купа притензій в стилі "де якесь дзеркальце, що стояло на комоді", чи "де рушники", бо ми все зайве поховали і воно забулося, що треба дістати назад. Доводилося згадувати, де ті речі і пояснювати
від нової квартири нам до офісу 40 хвилин на метро, але з пересадками, або десь більше години в автобусі - прямий маршрут, але шанс корків 50/50 (або буде або ні). Ото вийду з декрету і доведеться кататися...

і фото на завершення!

Wednesday 2 December 2015

місяць десятий: наздоганяй!

з попередніх постів можна здогадатися, що ми всі прилетіли в Україну - і десятий місяць минув тут. Ми з Петром вирішили, що треба потішити бабусів-дідусів внуком, бо як я вийду з декрету (тут дають всього рік декретної відпустки), то прилітати надовго вже не дуже виходитиме... тому ми з Данусиком "відпустили" тата на місяць до Лондона пожити самому, а самі лишилися бабусів-дідусів "розважати", а отже, Данусик освоював нові території! перш за все, наш будинок - малюку вистачило півдня і найцікавішою річчю виявилися сходи - він "сходу" навчився "видряпуватися" на третю сходинку, далі ми не експерементували та забрали його від гріха подалі, але виходить, що того "кадра" самого не можна лишити тепер ні на хвильку. В домівках у моїх та Петрових батьків Данилку вже вистачало однієї годинки, аби все обповзати і зрозуміти, що йому цікаво, позначити - це все моє, і все оце мої забавки!

про "їсти" - я писала минулого місяця, що у нас була криза "не буду гамати, поки не даси іграшку! а тепер іншу! і ще іншу, бо ці вже набридли". До слова, це все вина отої забавки на присосці для годувального стільчика - з неї усе почалося і малюк хотів й далі бавитися під час трапез. Тому моя порада того не викоричтовувати, коли годуєте мацьопок. Хіба коли садите в стільчик гратися, то тоді так, напевно, можна. Відівчила я Данусика тим, що забрала всі іграшки та годувала до першого писку, як тіко вередує - на підлогу, значить неголодний вже. А за годину знову пробуємо їсти, і так поки не з'їсть якусь достатню (для маминої совісті) кількість. В такий спосіб поступово стало набагато ліпше - з періодичними рецедивами, але переважно спокійно :)

цього місяця я вирішила дати Данилку можливість їсти самому. Взагалі усі Британські книги про діток рекомендують мало чи не від першого дня прикорму давати "бейбікам" щось в руку, аби вони самі себе годували. Але в мене з тим не дуже "склалося" - щось таке, як авокадо, або банан, випадало йому з рук, бо слизьке; щось, як картопля варена або цвітна капуста, в руках кришилося і лишалося на підлозі; а таке, як яблуко, я боялася давати аби не поперхнувся; хліб або спеціальне рисове печенько, чи дитячі кукурудзяні кільця - то єдині варіанти, після яких треба було мити лише підлогу, але не дитину... а тут "раптом" "встрілило" мені в голову виправити ситуацію - і я дала Данусику в руку ложку, і навіть показала, як нею користуватися - помагала набирати, нести до рота та підіймала лікоть, щоб в рота попало, а не мимо - от не було, чим мені зайнятися, пра?

я ж не дарма так довго про це розказую, бо тепер ми без ложки в руках не їмо взагалі - буде махати руками, вибивати мені їжу, хникати... при цьому, якщо моя ложка десь між рук прорветься до рота, то таки відкриє і з'їсть, але попробуй прорвися між тими махаючими шустрими ручками! якщо даю ложку йому, то намагається нею залізти в тарілку з їжею (половину розсипає, або й тарілку перевертає); від моєї допомоги відмовляється - якщо хочу направити його руку, то одразу в крик - таке своєнравне створіння (всьо в тата)! відівчати від такої поведінки, як я зробила з іграшками, не хочу, бо сприймаю це скоріше, як прояв бажання "їсти самому", а не "вередування" і боюся зарубати дитячу ініціативу. Тому рятуємося підручними способами - даю йому хлібчик з маслом, чи варю макарони-спіральки (щоб в кулачок міг взяти) і присипаю сиром, аби розплавився (чеддером), варю цвітну капусту і блоколі до стану, коли ще достатньо тверда, аби Данусик міг донести до рота... і бабуся нам допомагає - готує якісь такі страви, щоб і ми їли, і Данусик міг руками з ними впоратися, як от сирана запіканка, рисовий пудинг, котлети в духовій шафі печені (малюку окремо зробили з фаршу без солі)... весело у нас... де того терпіння набратися?..

я отак згадую - у нас не місяць, а суцільний стрес вийшов! мій малюк завжди засинав біля грудей - це насправді дуже природньо для дитини (хоча зараз не йдеться про доцільність такої звички, отож упущу пояснення), але ж йому скоро "до няні", а мене там не буде, тому я почала вчити його засинати самого та ще й у власному ліжечку. З ліжечком теж не все так просто - я вже колись писала про те, що патерн сну в Данусика десь між 7-8 місяцями різко змінився і, якщо до 6 місяців він вставав вночі поїсти десь між 1-2 годинами, а потім між 5-6, то раптово почав прокидатися щогодини-півтори-дві, дуже плакати - ніби чогось злякався - та ще й важко засинати (саме "вночі", а не "на ніч"). Після розмови з своїм health visitor-ом та деякого дослідження "в інтернетах" (я ж справжнісінька українська мама - нікому "на слово" не вірю) виявилося, що це дуже типово для діток - перші півроку спати гарно, а потім "відриватися". В теорії це пояснюється тим, що мозок дуже сильно розвивається в період 8-10 місяців, а для малюка це важко, тому починаються проблеми зі сном... плюс зуби, які типово починають активно рости після півроку, а вночі нема чим їх помасажувати... плюс багато діток починають повзати-вставати-сидіти десь тоді і намагаються навіть уночі відпрацьовувати нові навички (я справді часто знаходила Данусика сидячого, на колінах, або коли він стоїть)... як підсумок цитата зі статті одного педіатра (далі переказую своїми словами): "молодих батьків намагаються усі переконати, що для дитини після півроку "нормально" спати всю ніч, але з моєї практики - після півроку для дитини якраз "нормально" часто прокидатися, а от сплять усю ніч одиниці". І до речі "спати всю ніч" для малюка всього навсього означає мати один з відтинків сну довшим за 5 годин

наша історія з нічними прокиданнями і плачами закінчилася тим, що ми з Петром "переселили" мацьопика спати між собою. Цікавий факт - фінальне рішення в цьому питання прийняв саме тато, ми обоє бачили, що поруч з нами малюк краще спить, але я намагалася все ж триматися попередньої практики - заспокоювати та вкладати Данилка назад, а Петро сказав, що нехай залишається, аби лиш менше плакав. Тому дитяче ліжечко стало таким собі аксесуаром в хаті (спати дитині з мамою теж природньо насправді, тому я з легкістю погодилася з Петром) - але знову ж таки, в садочку мене не буде, а отже слід з тим дитячим ліжечком подружитися

одразу скажу, що багато корисних практик я прочитала в книжці, яку порадила Тоня (не мені особисто, але я скористалася такою підказкою іншій людині) - The No-Cry Sleep Solution (Gentle Ways to Help Your Baby Sleep Through the Night) by Elizabeth Pantley. Таким чином в нас з'явилася улюблена колискова і типова поза, в якій малюк засинає (я всього перераховувати не буду, кому треба, той поцікавиться)... звичайно спочатку був період похникування, та й зовсім без сліз у мене не вийшло, і хоча ми ще не "там", але рухаємося "в тому" напрямку - часто прокидаємося, але вже засинаємо в своєму ліжечку під колискову (йдеться саме про денний сон, вночі мама поруч і це вирішує все)

ще одне узагальнення зроблю (якийсь вийшов пост динаміки змін в поведінці Данилка, а не про десятий місяць...) - в Данусика до півроку взагалі не було режиму (крім явної різниці день-ніч) - він по-різному спав та їв кожного дня. А на сьомому місяці сам собі розпорядок дня випрацював - так що деякі речі з часом покращуються :)

з прогулянками цього місяця у нас незаладилося - Данусик ще не ходить сам, а на вулиці вже холодно і доводиться тепло одягяти, мокро, сиро - то й не по повзаєш... я 10 кілограмчиків свого щастя не можу довго носити, а сидіти у візочку і дивитися на сірі дерева без листя йому скучно - навіть сусідський пес лінується в таку погоду вилізти з буди і гавкнути на нас (то таке дурне створіння, що зазвичай на вітер гаркає), і наш кіт з першим снігом вже не виходить до нас мявкнути і мамі об ноги потертися (нашо коту я, як є тепла батарея?) - от уявляєте як ми скучаємо? довше 40 хвилин рідко виходить витримати

зате Данусик почав казати "тя-тя" (хоча, по-моєму, це вперше сталося ще в Лондоні, а отже минулого місяця). І взаглі малюк давно говорить всілякі склади з різною інтонацією, ніби то якісь речення, або любить собі поспівати, особливо, як купається

мацьопик почав пробувати складати пірамідку, і кататися на дерев'яному конику (кататися з підтримкою дорослих, звичайно), але до коника все ще ставиться трошки з острахом. Бабуся вдома в кожній шухлядці знаходить якусь "забавку" - то пласмасову коробочку, то відерко, то банку, то прищепку... всього не перелічити - і Данусик дуже любить то все складати одне в одне, а потім розкидати. Навіщо дітям іграшки купують? "я сі дивую" :)

бавитися в доганялки на коридорі - це улюблена гра, і за ним таки важко на колінах повзати. Тут Данусик безсумнівний "профі". Також навчився відкривати дверки в нижніх шафках на кухні та якісь легші шухлядки - тепер оберігаємо хату від дитини. Тягнеться до столу - може за скатертину, чи серветку потягнути, аби дістати, що йому треба... енергія в того мацьопа ллється через край. Інколи, як заграється, то може відпустити руки і секундчку стояти сам. Якщо давати два предмети, то буде тягнутися двома руками до обох одразу. Якось, як купали, то поставили Данилку чашку з теплішою водою - було кумедно спостерігати, як він пхав туди руки і вражався "чого це воно гарячіше, га?". Дуже любить, коли ми вмикаємо духову шафу, така файна забавка (добре, що шкло не гріється... але як пояснити йому, що то небезпечна штука, я не знаю) - малюк "умудрився" кілька разів нам ввімнкути таймера на ній. Тішиться, як водити за руки - сам буде керувати куди він хоче йти (аде це у нас прерогатива тата - "ходити" з малючком). Отакий вийшов десятий місяць :)

Sunday 29 November 2015

дуже давня історія часів юності з мораллю та про поради

мені в попередньому пості Олександра нагадала дуже давню історію стосовно порад та допомоги. Вона реально відбулася і це дуже життєво, смішно та "до сліз" просто :)

отож розповідаю - коли я вчилася в університеті, то жила в гуртожитку. У нас була система блоків - тобто, три кімнати + кухня + ванна = блок. Блоки були дівчачі та хлопчачі, а в кімнатах зазвичай три людини. На першому курсі я жила з двома дівчатами - 5-икурсницею Настею та одноліткою - моєю любою Малою, яку взагалі-то звати Іра :)

і проходили ми в своєму другому семестрі першого курсу таку страшну річ як асемблер (то така мова програмування). Я вже не пам'ятаю чому, але чомусь Настя попросила нас з Малою на її комп'ютері програмки на асемблері не писати (то ще були часи системних блоків і 15-идюймових моніторів, як телевізори... ностальгія прям) - чи то боялася, що ми їй диск форматнемо, чи що (асемблер виконує всі команди напряму, а отже операційна система не могла б зупинити таку зухвалу вимогу)

і теж не пам'ятаю чому, зрештою ми з Малою вчилися в різних групах, але в мене всі програмки були вже здані, а от в Малої - ні. І я домовилася в хлопчачому блоці поверхом нижче, що її пустять по "компутера" написати їх. От сидимо ми з Юрою ("в народі" "Лозіком") та п'єм чайок, а ще "тріпаємося" (по-моєму Юра мені розказував, як він розводив сіль у воді, а потім вмочав туди гілочки і виходили такі засніжені прекрасні штучки - висіли у них на плафоні люстрі), а Мала програмує... ну, я ж Малу трохи вже знаю, і "відчуваю носом", що в неї щось не виходить, але вона вперто мовчить і страждає старається (ми з Малою дві майже відмінниці - на червоний диплом кілька четвірок допускається, а ми маємо саме такого кольору - тому вона сама прагне все зробити). І я така кажу - "Юра, а давай Ірі допоможемо?" (а Юра, щоб ви знали, розумний хлопака - на першій сесії пояснив мені вказівники - а це "не коники з тіста ліпити", тобто, моя віра, що він допоможе прямо непохитна)

і от тут "сама соль", Юра відповідає - "так Іра ж не просить... а помагати комусь, коли не просять, то то саме, шо мішати"

я при цьому вловила боковим зором, як скривилася до монітору Іра (напевно "кремпувалася" - привіт тобі, моя Мала) - ще було кумедно, як через хвилин 5-10 вона почала-таки ставити Юрі запитання - "а що це за помилка, яку мені тут видає?". Але правду нікуди подіти - я сама страшенно не люблю непрохану допомогу і поради. То ж не заважайте іншим :) і нехай вам не заважають :)

P.S. а програмку Мала написала-таки, чи сама чи з нашою допомогою не пам'ятаю, але точно на відмінно :)

Емі Плам "Помри замість мене", "Поки я не вмерла", "Якщо я повинна померти"

Thursday 12 November 2015

мій Лондон: як Данусик "любить" літати до Львова

це була в нас ще та історія... але почну з початку - коли ми минулого разу летіли в Україну, а дитині тоді було 6 тижнів, то залишилися ночувати в готелі в Києві, бо через затримку вильоту з Лондона спізнилися на літак до Льова. Цього разу ми взагалі не вилетіли з Гітроу через туман! як я люблю казати, коли летять двоє Кущаків (мій чоловік і син) - щось станеться (я лишилася на дівочому прізвищі після одруженя, так що я не з ними в тусовці)

нам запропонували рейс наступного дня о 6:00 ранку, тому ми погодилися ще й ночувати в готелі біля аеропорту. Трохи поясню, бо, раптом, хтось думає, що ліпше було би додому їхати - це справедливо для Львова, де додому (особисто мені) 15 хв., а в Лондоні нам 1.5 години добиратися - якщо метро, годину - якщо взяти швидкий поїзд до вокзалу і звідти метро, десь годину двадцять - якщо таксі, ще й в корок можна попасти. Це лише додому дорога, а назад шоста ранку означає вставати о 2-ій (можна не лягати)... отако возитися з дитиною, візом і валізами... тому ми вирішили лишитися в готелі, Данусику я мала що їсти достатньо (пам'ятаючи про ночівлю в Києві, я запаслася), та й картоплю-пюре і рис варений майже всі кафе роблять...

як підсумок добиралися знову два дні, при чому нам пощастило, що новий переліт дали через Відень, бо наш оригінальний був через Варшаву, а наступного дня на Варшаву теж затримали літак (трохи поясню - літак летить з Варшави до Лондона а потім назад, то через туман він не міг би сісти в Гітроу, тому йому не дозволили вилетіти з Польщі, він чекав зміни погоди; відповідно політ "назад" ніяк не міг відбутися поки літак не прилетить, а поки небо очиститься і він прилетить, то втече наш літак на Львів з Варшави - а оскільки на Львів рейс один раз в день, то добиратися до Варшави пізніше не було резону, і нас знову затримали б в Лондоні до завтра. А літак з Відня ночує в аеропорту Гітроу, тому на Відень він вилетів вчасно - при злеті туман не так заважає)

вийшли такі собі вихідні поза хатою. Данилку точно сподобалося - таке все нове й дивне, а мені сподобалося, що оскільки йому поламався весь режим (що не добре, але як вже вийшло, то ми добиралися до їжі добряче голодними і дуже гарно їли. А ще дослідили всі столики і диванчики в готелі, пробували спати в готельному дитячому ліжечку, наробили купу світлин з татом - мої rock-star-и, файно в Відні в аеропорту на kinect-і ворон позбивали та вперше їли в пабі (більше ніде в тому міжнародному терміналі не готують товченої бульби!), дрімали в літаках... кому-кому, а Данусику подорожувати точно в кайф :)

місяць дев'ятий: музика-танцюрист

наша дитина перетворилася на якийсь нестримний катаклізм - Данусик знаходиться просто ВСЮДИ! йому ВСЮДИ треба, ВСЕ цікаво, він УСЕ дістане і обов'язково погризе! ми чудово повзаємо - десь так як мама бігає, а ще ходимо тримаючись за меблі, або руки, встаємо біля стіни, опускаємося з позиції "стою“ назад на коліна або дупу (залежно від того вийде чи ні), нахиляємося стоячи аби підняти предмет, що упав, можемо сісти з позиції "повзу"... капець скільки всього!

я вже достеменно не пам'ятаю, яке слово прозвучало в дев'ятому місяці, а яке в восьмому, але давайте зупинимося на Данусиковому словниковому запасі. Зараз він складається зі слів - ма-ма, ба-ба, дай-дай-дай, най-най-най, тя-тя (посортовано в порядку першого звучання). Мені до вподоби словосполучення "ма-ма, най-най-най" - яка нечемна мама, завжди "шось не то" витворяє ("най" у нас тато використовує, як дитячий замінник словам "неможна", "не чіпай", "зупинися", " стій", або "ні". Ну, і мама коло тата теж навчилася... і Данусик теж...)

про "їсти" - за цей місяць у нас встигла відбутися криза "не буду їсти без забавок". Але мама відівчила від цієї згубної звички - ще часом "канючить", що йому скучно, особливо як щось їсть не з найулюбленіших страв, або не надто голодний, але в основному поводиться за столом чемно - ротика широко відкриває, а періодичні вибивання ложки рукою і плювання, чи то "здмухування" їжі з ложки, так само як і "розяложування" пюре по столику і власному обличчі мама не рахує (мамин "топ один" це коли малюк просив іграшку і мав нежить - по обличчю розтер соплі, сльози, снюні і кашу - ще той видок я вам скажу). В процесі викорінювання звички до забавок мама практикувала "їм сам на підлозі" - сама подія, як така, мала шалений успіх, а от "їсти" навряд чи закенчилося успіхом... ну хіба в тому плані, що мама зайвий раз підлогу помила в хаті, вмила та перевдягнула дитину... такеє... :)

цього місяця малюк вперше скуштував авокадо, гарбузик, куряче м'яско і свинину. Ми почали їсти "дорослі" каші - гречку і рис, але саме вони малюку не надто подобаються. Я підозрюю, що це йому недовподоби концистенція - неПюре (до слова, я блендерила малому лише м'ясо, а зараз навіть його просто ножиком дрібно ріжу. Все інше або вилкою м'ялося, якщо то щось таке як бульба, або на дрібну терку терлося, якщо то як яблуко), але мама хоче вчити, що подрібнене воно завжди не буде, тому Данусик висловлює протест, який мама слухає, і шукає аргументи чому малюк не правий - в цих дебатах на разі перемагає голод і тому дитина їсть. Ще ми скуштували сир (не "голанський", а "cottage cheese" - "творог") - мацьопику смакує з фруктами і йогуртом

ще одну штуку мама пробувала цього місяця робити - я б назвала то "м'ясний пиріг" - 1/4 шклянки потертого яблука, 1/2 потертої моркви, півкіло індичого фаршу, 1 яйце, муки скіко треба, щоб виглядало як густа сметана, не солимо і не перчимо, бо то ж дитині, пекти при 200 градусів 40 хвилин, або поки перестане чіплятися до ножа (знайшла рецепт тут). Ідея в тому, що такий пиріг можна різати скибочками, яко хліб, і давати мацьопі їсти самій руками. Данусик їв, мама взагалі з задоволенням наминала (я біля малого навчилася все без солі їсти), правда тато бойкотував цю ідею - але то вже татові проблеми, правда ж?

трохи про іграшки розкажу - багато не пам'ятою чогось такого нового - але Данилко почав періодично приносити мені книжечки, типу "мамо, почитай", так що я задоволена - не дарма я дитині то всьо показувала-розказувала. І він почав "ловити" "логіку" сортера - спочатку я вставляла фігурки в дірочки, а малюк лише запихав до кінця пальчиком, але з часом мацьопик почав піднімати ті фігурки і пробувати їх кудись "всунути", мама, звісно, помагає - але прогрес є. Якщо минулого місяця малюк іграшки лише скидав з поверхонь, то тепер почав складати - часом хочеш сісти на стілець чи диван, а там м'ячик, книжечка, машинка... 

дуже вже Данусику полюбилося дитяче піаніно - він розуміє, що мелодія скінчилася і слід знову натиснути на якусь клавішу, а під музику наш хлопчик танцює! сидячи "хилітається" взад-вперед, або стоячи напівприсідає - ще та комедія. Я списую таку поведінку, на нашу вечірню традицію з малюком танцювати - вибрали дві післі Пола Маккартні "My Valentine" та "My very good friend, the milkman", вони такі майже колискові - от перед купанням танцюєм-співаєм - мале так притулиться і кайфує... а мама і тато як кайфують - словами не передати :)

Sunday 4 October 2015

місяць восьмий: моя територія

за восьмий місяць сталося стільки всього цікавого, що в мене було щось зо п'ять варіантів, як назвати цей пост :)

отож, Данусик повзає! я писала, що минулого місяця він вже стояв на колінках і долоньках, але лиш рухав дупою вперед-назад, а от як-то повзти ще не розумів. Я знову вражаюся, які ті дітиська мудрі створіння - мацьопику вистачило 10! днів від моменту, коли я помітила перший рух колінком вперед, щоб перейти від спроби повзти "гусеницею" (стати на коліна, відштовхнутися колінами і лягти на живіт, і знову колінка під себе та піднятися, але вже на 5 см попереду) до повзання по своїй половині кімнати, і осміліти до заповзання на зону кухні і нарешті повзання зі спальні в вітальню та з вітальні в ванну! так, тепер це все Данусикова територія! 

після повзання Данусик одразу почав пробувати вставати біля будь-якої опори, на разі лише встає, ходити пробує тільки тримаючись за мамині або татові руки

ще у нас з'явилося одразу два! зубчика. З різницею у п'ять днів повилазили. Вже й підросли - ми тепер такі "зубастики", навіть пробуємо гризти печенько, хлібчик, яблучко чи сливку :)

скуштував і успішно їсть Данилко стільки всього, що ми навіть випрацювали собі приблизне меню. Порції доволі маленькі, але ж від молочка ніхто не відмовився! отож, зранку десь о восьмій ми їмо кашку, на разі я купую готові - рисову, або рисово-кукурудзяну, або пшенично-вівсяну (десь 100 мілілітрів) і фрукти - сливку, або півгруші, або півперсика, чи нектаринки. На ланч о 12-ій у нас 50 грам м'яска (лише індик на разі), або півжовтка курячого, і 100-150 грам овочів: броколі, цвітна капуста, кабачок, картопля, солодка картопля, морква, пастернак. Завжди десь мінімум три компоненти, а моркву і пастернак я даю зовсім трішки (так ніби то суп і от в тому супі були ці корінці). О 17-ій (ви напевно подумали " чай", а от і ні) у нас перекус йогуртом (75 грам) з фруктами - тут беру якісь солодші, або з вираженим смаком, бо йогурт натуральний доволі такі sour - або третину банана, або пів'яблука, шість полуничок, півгруші. З нами за вечерею малюк ще завжди щось підхоплює з загального столу - чи якісь овочі, чи картопельку, часом нарізаю фрукти, або даю печиво, чи трошки хлібчика нагрітого в тостері - завжди великими шматками, аби їм сам руками (ложка нас ще не приваблює, тобто приваблює, але лише як іграшка). Отрім того на ніч, інколи вночі, з самого ранку та протягом дня ми п'ємо молочко скіко захочем. Якось так... ну, і в мами вже настав момент, коли їй здається, що пора щось урізноманітнювати, готувати складніші страви - подивимося, що я зможу змінити-розвинути в цьому напрямку

з улюблених іграшок у нас цього місяця в фаворитах м'ячик та й все інше округлої форми, що котиться по підлозі - малюк поже "ганяти" за цими м'ячико-баночками хвилин 30. При чому вже розуміє, коли вони закочуюються під диван-крісло, лягає на живіт і заглядає - бо ті предмети відбиваються від стіни і котяться до нього назад. Ще один фаворит - шнурочки і стрічки, але ця любов у нас ще з минулого місяця. Не знаю чому йому подобається так їх перебирати і гризти - чи вони якось особливо масажують ясна, чи що?

та і взагалі Данусик почав розуміти, як працюють якісь базові іграшки - що в сортері всередині є предмети і їх можна діставати (ми на етапі "діставати", а мама тихо мріє про етап "складати"), що, якщо натиснути на якісь кнопки, то напевно буде музика і десь засвітиться в іграшці лампочка. Знає, де його ящик з забавками, знає як дістати з-під дивану (якщо недалеко закотилося) і як скинути щось зі столу

окрема історія це книжки. Я напевно зараз здамся досвідченим мамам геть наївною - але ж де я могла бачити дитячі книжечки? от ми з Данусиком разом знайомимся! так от, мене саму вражають книжки, де, наприклад, вклеєні клапті різних за фактурою матерій! в нас є така "це не моє кошеня, в цього кошеняти занадто м'які вушка", а вушка в сторінці вирізані (сторінки з грубого картону) і на дно приклеєний м'який матеріал, як вата; або "це не моє кошеня, в цього кошеняти занадто жорсті лапки", а на лапки клаптикі шкіри наклеєні; і на завершення - "а ось це моє кошеня, в нього такий пухнастий животик!" і на живіт наклеєний шматочок штучного хутра. Данусик вже знає, на якій сторінці що треба мацати - це так кумедно! або є книжечка "давай знайдемо мишку! а чи мишка в шафі?", а шафа має наклеєну на сторінку дверку, яку можна відгорнути, "ні, мишки в шафі нема... а чи мишка на кораблику?", тут парус наклеєний і відгортається, "ні, мишки тут нема". Малюк намагається ті частинки перегортати, але зовсім вони нас не слухаються... ну, і книжечки з зображеннями усяких предметів, при чому ті предмети ще й заодно пазлики - можна дістати зі сторінки і вкласти назад - цього ми ще взагалі не розуміємо. Але перехід від бажання просто погризти книжки, до намагання, хоч зрідка, погортати перед тим як гризти вже відбувся :)

ще ми пробували кататися на качелі, але по-моєму Данусик більше боїться ніж отримує задоволення - так тримається пальцями, аж пучки біліють. Напевно, нам рано ще такі розваги...

в розділ "пожалітися" напишу, що малюк почав гірше спати, гірше ніж меншим, раніше прокидався двічі за ніч поїсти. А тепер до 4-5 разів може плакати, при чому їсти він вже не хоче, а просто перевіряє, чи мама поруч, проситься на ручки і повертається в ліжечко дуже неохоче (а інколи мама просто кладе мацьопо між собою і татом)

Sunday 13 September 2015

місяць сьомий: хочу рухатися!

сьомий місяць був у нас дуже насиченим :) і я так відчуваю, що далі буде хіба цікавіше :) 

отож, наш раціон поповнився такими продуктами як - морква, цвітна капуста, морозиво (дала лизнути, малюк не зрозумів - "якесь таке холодне..."), грушевий сік, яблучний компот, гарбуз... я ще розкажу детальніше, як Данусик реагував на броколі :) тут в Британії загалом стверджують, що смак продукту дитина починає розуміти на 10-12 раз. А це означає, що кожну страву після відмови слід пропонувати ще 10! разів! від броколі наш хлопчик відмовлявся уперто разів з сім, зате на восьмий він зі словом "оввва" почав їсти. Мама, звісно, знає, що "оввва" вийшло випадково, але це було тааак кумедно - дитина наминає кабачок, і тут мама підсовує броколі, а мацьопа висловлює здивування: "оввва"

ще ми цього місяця їздили до Києва робити британську візу. Ну, насправді там все просто було, але як наш красунчик шкірився до дівчат у візовому центрі... малюка треба сфотографувати, мама кличе, тато іграшкою махає, а Данусик дивиться на дівчинку та й тішиться! і що ж ото виросте, га? :)

купатися нам теж стало отак просто нецікаво, тому в ванній ми активно перевертаємося на живіт :) часом, доводиться трошки води "попити", але то справи не змінює - й далі вперто треба Данусику на животі " плавати". Для веселощів в ванні у нас є дві качечки - і Данилку обов'язково треба зловити обидві! а ще я звернула увагу, що він почав вибирати однокові іграшки для ігор - однакові кубики, однакові баночки від вітамінів... я припускаю, що це його оті дві качечки наштовхнули на роздуми про однаковість :)

ми почали самостійно сидіти! ще падаємо, тому слід підпирати подушками з усіх сторін, але секунд з 30 просидить мацьопо. Окрім того ми майже повзаємо - стоїмо на колінах і долоньках та хитаємо дупою взад-вперед. Я от думаю, скіко часу Данусику треба, щоб зрозуміти, як передибати ногами-руками і переміщатися по горизонталі...

слова "ма-ма-мам" і "ба-ба-ба" стали просто супроводом будь-якого непорозуміння. Якщо малечі, щось не так, то він невдоволено заводить "ма-ма-ма" - "мама, сюди! рятуй! тут не по-моєму іграшки поводяться!", або " ба-ба-ба" - "баба, а мама нечемна!"

і ще я навчила Данусика пити з горнятка! горнятко, очевидно, тримаю я, мацьопик тіко п'є, але вже тягнеться до склянок і філіжанок з кавою :) водичку даю куштувати, він-таки дійсно знає, що там є "пити" і він цього хоче, коли просить! діти так швидко вчаться - я вражаюся цьому постійно

Saturday 8 August 2015

місяць шостий: ма-м

напевно, вже з назви ви здогадалися, що Данусик почав мам-кати :) його "мам" наразі, то як останній аргумент в суперечці - якщо мама ходить навколо, але не бере "на ручки", то після звичайного заходу вередування прозвучить "мам" :) на разі Данусику допомагає :) ну, і ці "мам" я почула вже укінці місяця, тому ще мало вражень-спостережень за вживанням

ще Данусик почав пробувати сидіти, покищо виходить на 1-2 секунди і то хитаємося, як Пізанська вежа, але не все одразу, куди ж хлопчику поспішати? :)

з неприємного - ми вперше впали :( так-так, з дивану (зробили повне перевертання - на живіт-на спину-на живіт - і маминого дивану виявилося замало), тому тепер бавимося в основному на килимку на підлозі, а потім ще сидячи не втрималися і завалилися на бік... мама, то сприймає філософськи - шкоди дитину, звичайно, але з неприємними ємоціями теж треба знайомитися... при чому окрім, як емпірично, такі речі інакше й несприймаються, я думаю

пробували їсти яблуко, і печене, і сире - не сподобалося. Від абрикос теж відмовився (це в нас вже другий сорт в садку підійшов, з іншого дерева, думаю, вони виявилися кислими на Данусиковий смак, бо є кислішими за попередній ранній сорт). Кефір малюку не смачний, навіть цукрований, йогурт теж "нє". А от кабачок - "пішов" "на ура", поступово збільшуємо порцію... ще бабуся підказала файний "хак" як забавити дитину за столом - можна дати йому посмоктати огірок! зубів то нема, багато не наїсть

улюбленими іграшками виявилася - дерев'яна дошка (гризе її яснами, видно чимось подобається структура), маленькі баночки з-під вітамінів (в середині квасоля, в іншій гречка - тарабанить), шматок пінопласта (кумедно шарудить якщо ним бити по чомусь, легкий)... і навіщо мама гроші на забавки витрачає?.. ще любить бавитися бірочками на м'яких іграшках - може десятки хвилин ту бірочку перебирати (отих, де пише з чого виготовлено і де, як на одязі)

ми з Данусиком почали гратися в "ку-ку", спершу мама просто руками ховала обличчя і виглядала кукаючи, малюка то дуже дивувало, а потім він почав своїми руками мої долоні рухати - таке самостійне забавляння мамою. А потім ми трошки трансформували гру - мама вішає покривало на одну сторону ліжечка і з різних сторін виглядає кажучи "ку-ку". Перший раз Данусик від того реготав, а на третій (я ж підглядувала в процесі за його реакцією) крутив головою, видивляючись, де ж то я планую з'явитися - як швидко дітки вчаться!

ще малючок знає кілька віршиків - ясно, що не сам говорить ;) просто на його личку з'являється емоція впізнавання, коли я їх розповідаю :) і вміє сам тримати пляшечку - з піврочком Данусика!

Saturday 27 June 2015

місяць п'ятий: мама, всю увагу лише мені, please!

якось давно мені Саша розказала про вислів, який почула від своєї знайомої молодої мами: "дитина до трьох місяців - це тамагочі". Щось у цьому є... наш Данилко перші чотири місяці лише їв, спав і бавився, коли мама ініціювала гру. Але на п'ятому місяці ситуація змінилася кардинально :)

перш за все Данусику стало нецікаво гуляти просто сидячи у візку. Звісно, я його періодично носила і щось розказувала ("ой, дивися - котик! мяяяууу! ти теж котик, але цей справжній, а ти віртуальний..." - такий у мами вишуканий програмерський гумор). Але тепер малюк взагалі не має бажання сидіти без діла - давай йому іграшки (ще й різні, періодично міняй "вуличний" набір), розказуй "баєчки", але не просто вози

аналогічно, й удома. Звісно, Данусик може й сам себе забавити, але рано чи пізно, він "пригадає", що в нього є мама, яка десь "шляється" по хаті - " і чому це мама без діла? чьо це вона не зайнята мною, га?!" :)

мацьопик зрозумів, що таке забавки, як ними можна калатати, бити одна об одну і ствоювати купу шуму :) при чому Данилко сам до іграшок тягнеться і намагається якось взяти в руки, якщо якусь з них просто поруч покласти. Спочатку мама прохи допомагала, але малючок самостійний і, в основному, справляється :)

ми навчилися перевертатися! зі спини на живіт. І Данусик на теперішній день робить це просто за 2 секундочки. А бавитися на бочку і з боку на бік крутитися (навіть в ванні, у воді), то легше легшого, інколи починає спати на животі (от не знаю, чи то добре, на разі я перекладаю на спину). Тому лишати самого на дорослому ліжку вже не можна... і ми переселилися для ігор на килимок на підлогу :)

я десь читала, що з живота на спину перевертатися легше, але малюк вперто цього не робить :) чи йому на животі цікавіше, аніж на стелю дивитися, чи просто не може зрозуміти, що треба руку прибрати з-перед себе, аби не заважала?.. не знаю, на разі лише на живіт (при чому, як був менший, то перевертався і на спину, але мені все здавалося, що то в нього випадково виходило), зате не крутиться мені колобком і окіл його маневрів залишається обмеженим :)

окрім того Данусик почав багато балакати - до себе, до забавок і до оточуючих! особливо, коли їсть :) це дуже мило, коли замість того, аби жувати, дитина зводить на мене свої ясні ангельські очі і з задоволеною усмікою починає (прямо з їжею в роті): "а-бу-бу, бууу, а-бу, бу-бу..." і так 5 хвилин

по-моєму це очікувало в цьому віці, але Данусик почав ставати все більше і більше "маминим". Раніше він охоче йшов до усіх на руки, усміхався... а тепер спершу ставиться з недовірою та після перерви у кілька днів отак одразу "не признає" навіть бабусь і дідусів. А вирішити цю "проблему" можна тільки в мами на ручках, тато "класний пацан", але "не канає", щоб заспокоїтися і звикнути до цих "нових" людей :)

мацьопа полюбили бавитися різними по фактурі "штуками" - рушничком, покривалом, светриком, маминим одягом чи волоссям. І " ясно шо" все це треба пробувати "на зуб" :)

а ще Данусик скуштував бабусину домашню полуницю (я знаю, що це не той продукт з якого варто починати прикорм - та нам і рано ще - але просто пів'ягідки "по приколу", бо домашня, було цікаво дати спробувати) - як це було кумедно! такий здивований вираз обличчя, спочатку скривлений, а потім сам облизував ложку :) і, звичайно ж, обмацькав все личко і одяг і руки :) це був ще той fun :)

і я навчила малого хапатися за ноги! я інколи "в шоці", як швидко діти все "ловлять"! один раз показала, то спершу не міг втримати, а потім почав ловити сам і тримати за штани, а тепер і за пальці ніг тримає! перевдягнути неможливо! хоч би чогось "мудрого" мама дитину навчила, а то одні "бздури" :)

Sunday 24 May 2015

місяць четвертий: попробуєм на зуб?

з зубом - це я, звісно, поспішила, але малюк почав ВСЕ тягнути до рота - пальці, кулачок, комір светрика, ковдрочку, будь-яку іграшку, часом мамину руту - ВСЕ треба спробувати вкусити або полизати. Слюнів при цьому теж купа... і ще мацьопик видає такі звуки, як котяра, який їсть м'ясо і боїться, що відберуть - наче загросливий гортанний рик - наше звірятко рисенятко :)

ще Данусик файно навчився тримати голову і ми її давно не підтримуємо, навіть коли тримаємо вертикально, чи підіймаємо малого з лежачого положення

мацьопик "конкретно" зрозумів у чому кайф води і купання - він так "таляпається", що ми з татом "переселили" Данусика у "велику" ("дорослу"?) ванну, а то доводилося витирати підлогу. А ще у ванні Данусику подобається куштувати смак "чайку" (ми його купаємо додаючи всяку травичку запарену) - бабуся ще любить навмисно губи дитині змочити

з допомогою дорослих Данусик навчився літати (йому шалено подобається), повзати (на спині він так кумедно підіймає дупу, впершись ногами і штовхає голову вверх, а от на животі йому не вельми подобається - вимагає більше зусиль, тому мама допомагає) і стрибати (коли хтось підіймає на руках високо-високо, а Данусик ще й регоче при цьому)

діти так швидко ростуть, наче роспішають вирватися від опіки батьків - Данусик намагається сідати, все тягне голову догори, особливо, коли знаходиться в автокріселку (з такого напівлежачого положення легше) і коли, притримуючи попід руки, поставити на ніжки, то аж відштовхується так хоче вверх - просто не віриться, що кілька місяців тому це мацьопо вміщалося спати в мене на руках...

місяць третій: нові знайомства

мені третій місяць Данусика найбільше асоціюється з його знайомствами з новими людьми - ми познайомилися з бабумями-дідусями і прабабусями-прадідусями (отак ОДИН Данилко підвищив усіх у званні), з вуйками, з двоюрідними бабусями і з купою кльових тьоть, які так класно носять на ручках (біля тьоть і дяді були, але Данусик ними менше цікавився, як і вони ним, що, як на мене, цілком логічно)

ще Данусик побував в себе дома - не на орендованій квартирі в Лондоні, не в бабусі в Рівному, або Стрию, чи готелі в Києві, а ДОМА у Львові (отака у маленьких обширна географія). Найкумедніше в тому всьому, що у нас тепер три ліжечка, три ванночки і дві коляски на одну дитину :)

цього місяця ми відсвяткували хрестини Данусика і мої 30 років! до речі малий дуже класно себе поводив і на хрестинах у ресторані (я думала, що може мені доведеться з ним раніше додому попроситися - а ні! цьопику було кльово до самого кінця) і на моєму святі дома з купою людей (то була не така вже й велика купа, але Данусик звик бути лише з мамою і татом в основному і я трохи переживала, як йому буде - а дитина виявилося чемнюсінька)

і ще у нас з'явився інтерес до іграшок! звичайно, до "бавитися самому", про що я мріяла у звіті про минулий місяць, ще далеко, але заведений тричі "мобіль" (така штука що над ліжечком крутить іграшки і грає спокійну музику, якщо раптом хтось не знає - я от до появи малого не знала про існування такого "щастя") дає мамі можливість попити кави з пляцком, і коли вертіти перед очима чимось яскравим, то Данусик бере те "щось" до рук (хоча ще не розуміє, що з тими забавками далі робити і просто викидає їх "век")

останнє чого ми навчилися третього місяця - це впевнено дерти голову догори, коли лежимо на животику

Thursday 9 April 2015

місяць другий: а-гу-гу

оооо, який Данилко великий - має аж два! місяці! - такий активний: чеберяє ногами (так би й побіг вже), а як носити, то вимагає тіко вертикального положення і крутить головою на всі сторони (хоче якомога швидше вивчити цей світ)

усміхатися Данилко навчився ще минулого місяця, а тепер тішиться усім підряд - усім хто файно до Данилка звертається. І на додачу до усмішки почав ще й розмовляти - "аааау" (то напевно має бути "мяяяуу"), "ба", "а-гу" і навіть один раз вийшов на три склади - "а-гу-гу" - то так Данилко розказує, що йому наснилося. Часом у нас відбуваються цілі діалоги:
- Данилко, хто в мами гарний хлопчик?
- а-гу, - "звичайно, я" і усмішка на всі 32 (якби вони були...)
- Данилко, а хто любить маму?
- ааааууу, - "яяя! яяяяя! мояяя мама" і далі усміхаємся
- а як ти маму любиш?
- а-гу, а-гуууу, - "отак" і руки в різні сторони, наче показує як багато і сильно

за мамою і татом Данилко слідкує поглядом - аби раптом десь не загубилися, а то вони такі, за ними треба добре пильнувати :) а ще Данилко знає, що як "покликати" (похникати-заплакати), то хтось 100% візьме "на ручки" - і починає використовувати цю маніпуляцію (от звідки воно таке манюсіньке, стало таке хитрюще, га?..)

крім того другий місяць був повний пригод - ми їздили електричкою (до аеропорту): поїзд файно заколисує, Данилкові сподобалося там спати); ми літали (до Києва): в літачку підходить все - лежати на мамі (нарешті! цілих три години на мамі! і навіть не пробують кудись перекласти... ура!), бавитися на сидінні літачка, навіть перебиратися в польоті було цікавіше; ми ночували в Києві в готелі (наш літак запізнився і наступний рейс до Львова був наступного дня): взагалі не справило на Данилка враження - яка різниця де спати?; їздили в машині: це скучно, особливо якщо довго, і якось то жарко (від кондиціонеру), то холодно (коли двері відчиняють) - ніяк не пристосуєшся, і мама постійно то вбирає, то розбирає...

цього місяця Данилко познайомився з бабусею і дідусем і прабабусею - дідусь, то майже так як тато - постійно десь пропадає і дома буває лише ввечері, Данилко так і не придумав, що з ним робити; а от бабуся файна - вона з Данилком бавиться і бере "на ручки", не то шо мама - та сачкує на кожному кроці :), а прабабуся все просила Данилка поділитися молочком - він ніби й зрозумів, що то вона дражниться, але якась підозра залишилася :)

ще Данилка почали приваблювати перші іграшки - можна ввімкнути мобіля над ліжечком аби грав музику і крутив тваринок, а самій попити каву. Ну і брязкальця наше все - якщо мама тарабанить, то Данилку то дуже цікаво - таке кольорове і шумне. А мама з нетерпінням чекає моменту, коли Данилко вже буде бавитися (хоча б ініціювати гру) сам :)

Едгар Аллан По

Wednesday 25 March 2015

Люсі Монтгомері "Історії по Енн Ширлі"

почала читати завдяки відгуку Юлі :)

але шкодую, що не перечитала той відгук ще раз перед тим, як вантажити книги з нетів російською! я б тоді 100% зачекала поки не отримаю український варіант, адже переклад такий смачний (роблю висновок із цитат у Юліному дописі), російською взагалі не до порівняння (або я до російської глуха на два вуха)...

самі історії про Енн дуже світлі - чтиво для тих, хто потребує сяйва і сонця, легко читати і вони достатньо динамічні та короткі. Дуже рекомендую, і шукатиму шанс перечитати вже українською - це має бути неймовірно :)

Tuesday 10 March 2015

місяць перший: давай товаришувати

28 лютого Данилкові виповнився місяць! буду відвертою, перші два тижні мені час тягнувся неймовірно довго, а потім годинник - нарешті! - завівся і все якось зарухалося

мені тепер дивно, чому усі так наголошують і хвилюються про пологи, бо насправді оці перші дні мені далися набагато важче - я ходила в шоці від того, що в мене взагалі немає часу на себе, навіть поїсти чи скочити в душ... але, як каже моя мама - спочатку буде важко, а потім звикнеш. Іншими словами, легко-то не стало, але цілком нормально - терпимо так би мовити, а ще з'явилася якась мінімальна різноманітність (про неї далі)

отже, з п'ятого дня ми почали Данилка купати (у Британії рекомендують не купати тиждень-два, бо у діток після народження шкіра вкрита якоюсь дуже корисною штукою - назву я забула), він так класно реагував на занурення - здивований вираз обличчя, величезні очиська, задригав ногами - то треба було відео знімати, бо словами таке не опишеш :)

десь на десятий день ми почали гуляти - тепер я знаю, що якщо ніяк не можу Данилка вкласти спати, то треба іти на вулицю - там очка одразу закриваються, правда чьо вони відкриваються у ту ж секунду, як я переступаю поріг хати по поверненню, мені неясно - ото ж треба бути таким хитрющим?!. :)

на третьому тижні Данилко почав усміхатися - такий класний втішений вираз обличчя - вав. А на четвертому тижні він вже усміхався мені у відповідь. Особливо нам подобається дивитися на маму в дзеркало - це ж так кльово, одразу дві мами - одна "на ручках' тримає, а інша он збоку шкіриться - ну, як не поусміхатися у відповідь?.. :)

отакі у нас на разі маленькі успіхи і досягнення. Але ми ростем! і вже навіть виросли зі своїх перших штанців :)

Wednesday 25 February 2015

1 + 1 = 3

можливо, комусь цікаво, чому в моєму блозі виникло таке тривале затишшя :)

Sunday 25 January 2015

місяць дев'ятий: декрет

декрету я навіть чекала, вибрала початком 5 січня і це виявилося дуже вчасно. По-перше, лише перший тиждень минув у звичному режимі, а далі я почала катастрофічно втомлюватися, тому й далі ходити в офіс було б напряжно. А по-друге, мені зовсім не хотілося працювати - я вже десь згадувала, що у мене цілком вимкнулася "думалка" під час вагітності і в зв'язку з цим я розлінилася не на жарт - хотілося пошвидше засісти вдома, і займатися читанням цікавих книжечок та очікуванням синочка

чекання, то окрема тема, бо наше сонечко не поспішало зовсім, він собі вирішив пристойно запізнитися. А мама з татком все робили ставки: 9 чи 16, чи 18, чи 22... ага, дитина мала нас усіх в носі :)

а ще я мала списочок, що треба в хаті зробити до появи малечі, і щодня намагалася закреслити хоч два пункти (один зранку, один пообіді)

перепаковувала валізу в роддом десь тричі - щось докладала, щось виймала геть :)

і щовечора Петро виводив мене за руку погуляти Лондоном

звучить ніби то був дуже нудний місяць, але то не так - просто я багато релаксувала і як виявилося, далі отак ніцНеРобити мені світить не скоро :)