Tuesday 30 April 2013

місяць четвертий: маштабні події в Лондоні

гуляли ми з Петром по Лондону 3 тижні тому в неділю (а живемо ми тепер біля Катедри Павла) і звернули увагу, що "бєшені" туристи не ходять, як у Львові - як кому подобається, по дорозі, по діагоналі і взагалі на червоне світло - а все тому, що проїзну частину закрили тимчасовим парканом (така висока сітка в рамках по 2 метри в довжину, кріпиться одна до одної та стоїть на важких переносних основах). І ми так задумалися: "до чого б це?", а як ближче до центру підійшли, то ще й чути шум вертольота стало... наступного дня ми дізналися, що це була репетиція похорону Тетчер... а таких репетицій було багато - ночами, маленькими частинами

що ще цікаво - Тетчер в заповіті попросила не робити їй державного урочистого похорону... тому був він лише з військовими почестями (різниця невелика, як медіа казали), а ще вона попросила не робити його за рахунок держави... змушує задуматися і провести паралелі з Україною... похорон сам був в середу, у тому ж St. Paul's Cathedral (Катедра Святого Павла), і той, хто його вів, повторював жарти Тетчер і розповідав історії з її життя - весело було, зовсім не сумно, навіть дивно

а 2 тижні тому у Лондоні відбувався марафон - 42 кілометри, приблизно 37 тисяч учасників, а скіко за тим слідкувало і вболівало народу - то навіть важко порахувати (казали медіа, що біля 0.5 мільйона)! плюс це ще й величезна благочинна акція - купа представників різних організацій ходить і збирає гроші, агітує

от мені подобається, як у Лондоні - та й багато де у Європі бачила те саме - ніхто не очікує, що люди будуть, як кажуть галичани: "чемними". Більшість, звісно, свідомі-файні, але є різні, а коли планується таке шалене скупчення, то чого очікувати, що всі будуть носити за собою порожні пластикові баночки з-під водички і шукатимуть смітника, або, скажімо, не ходитимуть по клумбах? одним словом - всі клумби загородили тим же переносним парканом, як і вулиці, де спортсмени та любителі бігали, понаставляли купу смітників через кожні кілька метрів (ми точно знаємо, що їх, ну, просто ЗНАЧНО менше в тому парку, бо були там 100500 разів), біо-туалетів позвозили... організували так, що треба ДУЖЕ хотіти зробити якусь "пакость", аби її зробити, всі умови створені, щоб бути "чемним" - і смітники в межах видимості, і доріжки огороджені, от. Так само було в Угорщині на трасі - вони понаставляли знаків обмеження 30-40 біля населених пунктів (чи там з'їздів у них) і ще за 150 метрів вже лежачих поліцаїв понаклеювали - на більше аніж оті 30-40 і не проїхати. Тобто, знову ж таки, навіть якщо хочеться порушити - це зробити складно. І справа не в самосвідомості... вас просто змушують чинити за правилами

ще кумедно - дехто бігав марафон в костюмах метеликів або офіціанток, або неЯсноЧого

Monday 1 April 2013

місяць третій: квартира в City

минув майже місяць, як ми живемо у "нашій" новій (ново-винайнятій!) квартирі. За цей час вже трохи обжилися і навіть походили навколо - ми тепер мешканці City!

райнончик цей дуже навіть просунутий. Його історія в моєму переказі - колись тут жили римляни і City був обнесений стіною навколо - London Wall. Десь в 200-их роках нашого часу ця стіна охопила одну квадратну милю, тому City часто називають Square Mile. Коли сюди прийшли оті варвари, з яких потім утворилися британці, то їм було легше домовитися з мешканцями тогочасного Лондоніума, аніж воювати з ними (перші згадки, що підтверджують права на незалежний уряд, датуються десь в околі 1000 року, але відомо, що й до того місто мало право на самоврядування в якомусь сенсі. Тобто, ці паперові знахідки - це закріплення прав (підтвердження, що залишиться, як і було), а не надавання права). От з того часу City має такий собі особливий статус. Наприклад, коли приймають британські закони, то спеціальний оглядач слідкує, щоб вони не суперечили статуту City, прийнятому ще в оті давні часи. Також він має свого мера. І навіть королева мусить попросити в цього мера району дозволу, коли хоче до City заїхати!

при виборі району ми вирішили, що зараз нам більше хочеться бачити Лондон, відвідувати усілякі цікаві місця, тому жити треба десь в центрі. З часом така зацікавленість, звісно, спаде - і можна буде подумати про переїзд у зеленіший/тихіший/спокійніший/віддаленіший (потрібне підкреслити) район. За чисто фінансовими підрахунками - не було різниці, чи жити десь далі і витрачати час та гроші на метро-автобуси, чи жити "під боком" до офісу, тому на це ми також звертали увагу. І як бонус - нам на роботу 10 хвилин пішки!