місяці 34-36: 3!

малючку 3 роки! аж не віриться! останні кілька тижнів я все пригадувала, як він народився за 40 хвилин і тато зайшов в родзал на останніх 15 - мав всі шанси пропустити такий момент! як Кирилко з перших хвилин не хотів і 5 хвилин спати сам - отак до цього часу спить мені під боком. І яке то було малесеньке - ноги з чоловічків стирчали, а вже позіхав, потягувався, облизувався - отака людинка, мацьопка, але вже зовсім така ж як дорослі, з усією цією мімікою та інстинктами, і своїм особливим характером...

тепер наш впертючок вчиться плавати з татом, товсеться з братом та періодично падає в басейн - це мама так жартувати намагається. Але правди немає, де діти, за літо він двічі туди падав - раз якось "не помітив" басейн, а інший раз бігали з Данусиком навколо і в повороті "не вписався"

взагалі Кирилко - то є рідкісний товкун (в цьому місці пригадую незлим тихим усіх, хто казав, шо він буде спокійним. В немовлячому віці комусь дійсно так здаватся могло. Але - нє! гени не обдуриш. А Петро завжди називав його "таньчиком". Бо то таке є вперте - буде мовчки, але пхати свою програму і не вступиться ні на крок). Вони з Данилом вже - і кувиркалися, і берізку робили, і Данусик Кирилка носив, і з диванів стрибали (і падали, звісно), і спаои на барних стільчиках (зсували докупи та робили ліжечк), і на ворота вилазили... інколи думаю, що ото ті діти будуть про своє дитинство пригадувати - точно ж усілякі бздури, коли батьки недогледіли...

як то пишуть усі психологи - в 3 роки ліпшим другом для хлопчиків стає тато. В них тепер регулярні заїзди на велосипедах по селу. Як вперше їхав - то то тре було бачити - який він був годий собою і як тілився, що оті старіш (тато і Данилко) його з собов взяли. Ну, і все село, звісно, сі тішить, коли спостерігає отаку дрібноту на "педику" (насправді, в нього велобіг - але Кирилко називає його велосипедом)

любить з братиком влаштовувати собі "пляжні вечірки" попиваючи кока-колу або фанточку. А ще ми досить багато їхдили до дідусів та бабусів і ото з'явилася нова традиція - купувати молочний коктейль, або морозиво. Дуже вже обом їм смакує

ще мені дуже подобається деякі Кирилкові "заявочки". Наприклад, питає: "Данилко пішов до своєї Єви?" - мама аж в осад випала - своєї? СВОЄЇ?!!! really? чи як в Битанії кажуть - seriously? також взяв собі за моду називати тата на ім'я - "Пето" і "Диниво". Чомусь йому дуже подобається, наче він відкрив для себе, що тата насправді-то не "тато" звати, а "Петро" і тому він тепер до тата на ім'я, як ми до нього - "Кирилко"

звісно, літо не може минути без пісочниці і піску. І то і щастя - бо він там зависає надовго, і мій біль - бо пісок той в голові і де лиш не є. А і ще вони з Маєю піском аидалися один на одного... фантастика кароч...

ще зачіплю таку тему як садочок, бо ми з Петром саме з вересня хотіли його віддати і навіть підібрали кілька варіянтів. Але... один виявився з такою дорогою до (тобто відсутністю), що Петро забанив, сказав, що йому навіть Мерса шкода, а Теслу тим паче (Мерс високий). А інший вимагає їзди по об'їздній, яка зазвичай стоїть у всі критичні моменти. Та і загалом якась ситуація непервна дуже в країні. Чомусь Петро був налаштований на перехід онлайн навчання через відсутність електрики... і взагалі таку малу дитину по бомбосховищах тягати...

тому серпень та вересень буде дома - а мені й добре, я же звикла, що їх усіх навколо багато - і всі мої-мої )

про речі занублені і знайдені

7 років 6 місяців: коліжанка

як я писала в минулому пості - Данилко познайомився з сусідською дівчинкою Євою. І вони почали товаришувати. Звідси і назва посту - має тепер собі коліжанку. Мушу дати якихось трохи історичних даних - він багато контактував з іншими дітьми. В попередньому будинку поруч жили Марко та Максим. І він ходив до них бавитися, і хлопці часом приходили до нас. А в моїх подруг старші дітки - то дівчата. Тому він перетинався з Софією і Марусею. Але є одне "але". Данилко сам по собі дуже легко підпадає під чийсь вплив, він є активний та нестримний в діях, в емоціях також. Я дуже часто йому кажу, шо він не має почуття міри - отак починає дурниці робити, дорослі намагаються пожартувати і зам'яти, а він не може спинитися і гне свою лінію та продовжує робити дурниці (стрибати по дивані, чи стояти на столі, чи мявкати на всю хату - розумію, що це дитячі розваги, але інколи це недоречно. Сварити я не хочу і вибираю тактику прохання або жарту, а він не сприймає це всерйоз). І от з хлорцями - то виходять 2 чи 3 отакі нестримні урагани з дикою енергією, яка бушує і кипить (їм досить 5 хвилин разом - і вони вже кидаються камінням по жабах в ставку). А з дівчатами ігри значно спокійніші - і мені це так подобається! ніхто не бігаає як навіжений по сходах і не сипле пісок на голову іншому... я думаю ви зрозуміли - мені його дружба з дівчатами підходить ліпше )

шоб додати сюди ше чогось цікавого - в мене рідний брат і ще 3 кузени. Тобто, що таке дівчинці знатися з хлопцями я ніби-то знаю з власного досвіду. Але все одно їхня динаміка дуже цікава. Я якось давно не спостерігала дівчат так зблизька і це дуже мило. Єва така вихована, спокійна, ніжна. Завжди знайде, що сказати, гарно розповідає, акуратно їсть - милота милот. Я не зазвдрю, просто розумію, що діти - то діти, але різниця між дівчатами і хлопцями таки є. Наприклад, я якось почула як Єва заявила Данилку: "а тобі не здається, що ми стали такими... ну, такими... близькими... еее... друзями?" - я з того сміялася дуже довго. Або як Данилко жалівся, що: "Єва вже всім своїм друзям про мене розповіла, а я про неї чомусь не хочу розповідати..." - і шо тут додати? - хлопчисько!

окрім того у Данилка продовжувалося онлайн навчання, як і у Єви. Отак воно все якось і відбувалося - урок, перерва - поганяти з Євою на велосипеді, урок, обід, ще урок, перерва - звалити до Єви на батут, мама загнала на наступний урок, прийшла Єва чекати Данилка біля басейну. А потім: "мама, ми хочем зробити пікнік! принеси нам фанточки і перекус". І мама така: "чому пікнік у них, а канапки нарізаю я?.."

ще з смішного була історія як Данилко мучив мене півдня, щоб я навчила його робити бульки з жуйки. А потім виявилося, що то Єва вміє бульки дути і тому йому також треба було "срочно" навчитися. Або я вони двоє облкеювалися татушками з піратами - то Єва собі папугу на руці наклеїла, а Данусик мій черепа на лобі )

якщо говорити про навчання - то спершу я була дуже скептична і сприймала це все - хоч під ногами не плутається, коли в мене робочі наради. Але насправді, вони шось там навіть вчили і навіть вивчили (що взагалі фантастика). Я в минулому пості згадувала, що їх навчили як користуватися годинником. Він сам мені приходив розповідати про кілограми і про метри. Вони всім класом читали книжки - і це теж було круто, що читають всі одну й ту ж книгу. Читання його прокачувалося як вміння і ставало все кращим і швидшим. І рахувати в межах сотні вони також навчилися на уроках. А ми ще й почали пояснювати принцим множення - і нормально йому так зашло. Але це все не відміняє небажання напружуватися. Як тільки почалися в червні канікули - так і Данилка стало дуже важко до будь-чого мотивувати. Дитина не хоче і все тут, каже: "що це за канікули, коли треба робити завдання?!. я таких канікул не хочу!" - і не посперечаєшся ж...

цього літа тато наш не виїздний з України, як і усі чоловіки... я ще мала якісь плани - чи то сподівання? мрії? - поїхати самій з дітьми в червні в Хорватію, але Петро мене відмовив. Сказав, що я з тими двома "товкунами" там ще більше змучуся, ніж удома, та й дорога самій буде дуже важкою. Тому ми лишилися на літо у Львові. І це наше "втрачене літо" врятував міні-басейн!

насправді як басейн воно не задумувалося. Ми просто хотіли мати в ландшафті якусь water feature - щоб от чути дзюркотіння і бачити блискіт води на сонці. Тому зробили вздовж тераси "калабаню" на 60 сантиментів в глибину. Але цього досить дітям, щоб і плавати, і навіть стрибати. І ця штука просто таки "зробила" літо - було дійсно дуууже жарко цього року у Львові - можна б було зваритися, якби не можливість зануритися у воду. Я засмагліша, ніж після будь-якого моря - бо та засмага підтримувалася протягом всіх літніх місяців. А вже які дітиська чорнющі - капці!

місяці 31-33: тонкощі спілкування з однолітками

перш за все нам довелося попрощатися з нянею. Якось з тими усіма тривогами не хотілося мати в хаті зайву людину. Та й наша пані Галя хотіла бути вдома з своєю сім'єю. Тому спочатку це було вимушено, а потім ми звикли. Виявляється, що коли вдома є Данилко - то хлопці чудесно собі можуть бавитися разом. Також виявилося, що коли дома і мама, і тато - то нам чудово взається займати чимось дітей та жонглювати мітингами, щоб вони не перетиналися. Отак з того часу й живемо - без няні

звичайно, оскільки усі вдома, то довелося і багато побутових справ робити з дітьми. І оскільки в Данилка почалося-таки онлайн навчання, то основною компанією цих справ став Кирилко. Та дрібнота тепер, як чує звук шафки для взуття, то вибигає з криком: "їхати"! - і спробуй його не візьми! буде ображатися, плакати, казати: "я хоцю з тобою". Петро інколи навмисно придумував, куди б то з ним повіятися, щоб і Кирилко був зайнятий, і щоб мені спокійно провести дзвінки з клієнтом

в Кирикла з'явилася любов до дорослого lego і до "тототічків" (чоловічків) - він все намагається посадити їх в різні машини. А в нас же тих чоловічків та аксесуарів до них багато - то ще і носиться з тими ногами/руками/головами...

весна поступово брала своє і ми все більше часу проводили на вулиці - і гуляти, і просто гасали. Хлопці навколо будинку - один на велосипеді, інший на велобізі. Плюс пісочниця - скільки разів вже я мила їм обом від піску голови, то не злічити...

ще інша традиція - то що якщо ми їдемо десь сім'єю, то водій у нас мама. А хлопцям подобається їхдити з нами, бо ми завжди їм щось купуємо, якщо не машинки, то молочні коктейлі, або просто якісь цукерки на касі

ну, і торкнуся знайомства з сусідськими дівчатами - Євою та Маєю. Звісно, шо там більше Данилко бавиться з Євою, бо дрібні ше не сильно вміють. Але Кирилко регулярно ходив до Єви за компанію. І от 19 травня - я аж записала! - прибігає моя дрібна дитина з плачами і каже: "Мая мене била"! отак малючок, який не ходив ні дня в садочок був шокований - виявляється то можна когось бити! хтось може його бити! весь світ в Кирилка перевернувся! звідци і назва для допису :)

7 років 3 місяці: online навчання

складний видався у Данусика цей період. По-перше, в нього піднялася темперапутра прямо на святкуванні 7-и років. І потім виявилося, що то ковід. Перехворіли всі ми і всі гості. Без якихось особливих нюансів - що вже добре - але слабкість тримала дуже довго. Єдиним, хто не мав у нас температури, був тато. І ми перші дні думали, що то якась простуда. Але Петрові встрілило в голову зробити швидкий тест в офісі - в п'ятницю! - і він виявився позитивним... отако хворіючи тиждень, ми випадково дізналися, що у нас ковід

і звісно, Данилко мусів ще відсидіти на самоізоляції - правда співпало, що усю школу також відправили на карантин. Хоч було не так образливо йому вчитися онлайн. Але після 2-ох тижнів дома святкувати день народження в розважальному центрі було вже якось недоречно, та й ні в кого з батьків не було сил - ні моральних, ні фізичних. А Данусик так хотів - кульки, аніматорів, друзів... з одного боку Данилко народився в прекрасний святковий період - це наше найулюбленіше зимове свято: після Миколая, Новго Року, Різдва, Старого Нового Року, Водохреща - такий завершальний акорд! а з іншого боку - зима і зробити дитяче святкування дуже складно - завжди хтось хворіє, дорога важка через сніг/завірюху/ожеледицю...

а далі почалася війна - фото дуже мало у цьому звіті - бо от взагалі було не до того. Тиждень школа не працювала зовсім. Потім почалося онлайн навчання, до якого довелося ще адаптовуватися (і це було непросто - як Данусику, так і мамі, такі і Кирилку). Перші тижні то були навіть не уроки, а просто конференції з однокласниками та вчителькою - щоб діти мати на що перемкнути увагу, і спілкувалися з однолітками. А от далі почалися уроки за розкладом. Данилку було складно не вигукувати, чекати своєї черги...

а ще в зум конференції можна ставити фото на фон і використовувати спецефекти - йой!.. як вони всі на то відволікалися! і оскільки Данусик вчився на моєму персональному ноутбуці - де зберігається весь архів наших сімкйних фото - то він зумів шось зі 100 фото різних свят, зустрічей і поїздок завантажити в фони зуму! можете лише уявити, яка я була "щаслива", коли це помітила... хоча сам по собі розклад та наявність уроків впливали на малого позитивно - це хоч якісь жартики-розваги з іншими дітьми. І він був busy! і busy не мною )

дуже класні готували вчителі тести-завдання у вигляді гри - де відповідаєш на запитання і заробляєш бали. Данусик дуууже competitive і йому було принципово мати завжди максимум. А деякі такі завдання він проходив навіть на вихідних і навіть по кілька разів - так йому подобалося - і вигравати, і анімації, і сам challenge. Загалом я задоволена, як школа організувалася і організувала дітей. Хоча навантаження на батьків, звісно, також зросло - бо учням видали книжки для домашнього читання, але читати з них ніхто сам не поспішав (було б дивно, якби навпаки). І доводилося підпрацювувати Данилковою секрктаркою. Трошки легше стало, коли він навчився сам по розкладу дивитися, який у нього наступний урок. А потім і сам по посиланню його вмикати. А згодом дітей ще навчили користуватися годинником! і з  нанадуваннями, навчання стало майже повністю Данусиковою відповідальністю

звісно, ми з Петром намагалися дітей від хаосу і стресу захистити. Все таки ми живемо в передмісті Львова, сирен нам не чути. Коли була тривога, то ми просто пропонували їм бавитися в безпечній кімнаті і підсовували якісь настільні ігри, чи мультики - то безвідмовний варіант. І звісно, ми нічого не приховували і розповідали все як є-  і чому сирени, і що війна. Але то скоріше для обізнаності, а не щоб налякати

а десь укінці квітня з Чехії повернулася сусідка з доньками - Єва саме віку як Данилко, і Мая на рік старша за Кирилка. То хлопці знайшли собі компанію і їм також стало цікавіше. Ще можу розказати, як діти познайомилися - якраз було укінці квітня. Отож, Петро на секунду відвернувся, а хлопці вже виїхали на загальне подвір'я - у нас є ворота на 6 будинків і між цими будинками безпечно, діти собі вільно катаються, бігають. Пішов тато шукати дітей - а вони вже з якимись дівчатами! і Данусик такий: "тато, тато, а у Єви є батут! ми підем пострибаєм?" - Петро аж висадився. 5 хвилин! а вони вже познайомилися, порозказували про батути і стусили, щоб далі товктися! сучасні діти, то не ми... вони неймовірні! комунікабельні, товариські і дуже відкриті. Давайте їх берегти - за будь-яку ціну!

а потім почалася війна

місяці 28-30: хтось не в настрої

у Кирилка триває період заперечення. Все не так і всі не такі:

- я тебе люблю

- не любиш!

- сильно

- не сильно!

- йдем їсти

- не йдем

найкумендіше, коли питаєш шось таке, на шо - я впевнена! - він хоче погодитися, але гордість не дозволяє:

- хочеш цукерку

- умм (такий невдоволений звук)

- то дати чи ні?

а дрібнота мовчить і "так" не скаже в жодному разі

все повторює за Данилком, має всюди за ним встигнути. Це буває печально, коли доходить до поділу машинок в хаті - бо йому треба саме Данилкові. Але в мами є "хак" - коли Данусик йде в школу, у нас вдома прокидається мафія! мафія йде в Данилкову кумнату і прямо на Данилковому ліжку перебирає всі Данусикові машинки. Найголовніше до повернення Данилка встигнути все вертуни назад )

маленькі машинки використовуються для гонок і для паркування на всіх можливих поверхнях - часом навіть посеред хати. А от Миколай ще додатково приніс ескаватор і трактор від lego duplo - до цього часу дуже гарно бавиться тою технікою

як ми їздили в спа-готель Маріон в Буковелі я вже розповідала - Кирилкові там теж в джакузі дуже сподобалося. Але от що я не розповідала - то це як моя дрібна дитина їла борщ. Уявіть: столи застелені білими скатертинами, стільці мають світло-бузкову велюрову оббивку, а борщ подають в тарілках з дуже широкими краями. Коли він перший раз натиснув на край тарілки і перевернув поливину борщу на скатертину - це було навіть смішно. Але коли наступного дня він то все вивернув на себе, на стіл, на стілець і навіть трохи на маму - смішно вже не було. На третій день я йому замовляти борщ відмовилася - або пельмені або ходи голодний (зазвичай, я дозволяю дітям самим вибирати, що вони їстимуть в кафе/ресторані. Звісно, я фільтрую - озвучую їм лише прийнятні варіанти. Але в кінці кінців вибирають вони самі)

в розмальовуванні дерев'яних іграшок Кирилко також приймав аткивну участь - бавився машинкою та бризкався фарбою. А найголовніше - пив какао з машмелоу. От цікавий факт - Данилко якось до какао байдужий, в багатьох (в переважній більшость випадків) він попросить "червоний чай" (варення з водою) і печиво. А от Кирилко знає толк - "какаву з масьмєлов" замовляє собі досиь регулярно навіть влітку

дрібнота дорослішає і все частіше проводить час з татом - то вони стригтися самі їдуть, то в офіс, то в магазин

і на зверершення фото з тортом на 7-иріччя Данусика

Данусику 7 років: happy birthday!

7 років: читання

пожалілася у минулому звіті на читання - і одразу ж буду розповідати як ми ситуацію переграли. Загалом у нас майже непорушна традиція - я читаю Данксику на ніч. І от я намагалася впровадити "дрібні зміни", на кшталт: "ти читаєш перше слово кожного речення", або "ти читаєш переше речення кожного абзацу". Але закінчувалися всі мої ідеї страшними плачами. От чомусь дуже Данилку не хотілося читати! і хоч у кінці кінців він погоджувався на такі зміни, але наступного дня знову сперечався зі слізьми і криками. Найголовніше, що він справді дуже класно й швидко читав вже на той момент. І звісно, я Данусика щоразу хвалила. Але от протест і все - як це так його намагаюся примусити. НІ!!! якось на день третій-четвертий він приніс мені книжку, де дуже багато малюнків і дуже мало тексту і я йому кажу: "та то така книжка, що ти таке сам вже можеш її комусь читати, а не я тобі". Книжку він поміняв на іншу і ми читали складнішу (та довшу) історію. Але з того вечора Данилко почав регулярно "мучити" тата - мама читає на ніч Данусику, а Данусик читає на ніч тату. Думаю і так ясно, що читати він став ще ліпше і швидше, адже тут голове тренувати навичку. Але до цього часу кумедно, як я випадково його змотивувала

крім того це веселий період з купую свят і поїздок. Ми їздили в гори в спа-готель - тато на схилах на своуборді, а ми з дітьми в спа. Данилко стрибав в басейн як риба - все ж ті його походи у "Три стихії" від школи дуже помічні. І ниряв у джакузі - особливо, коли вмикалися бульбашки і кольорова підсвітка

також саме в горах до Данусика приходив Миколай. Потім виявилося, що Миколай приходив і додому під ялинку, і до бабці Марти, і до бабусі Валі, і до школи. Данилко ще й у резиденцію Миколая їздив - хоча там Миколай не справжній, то помічник Миколая - але все одно були солодощі

мали трохи пригоди з зубами. Загалом, Данилко не часто попадав до стоматолога, але ось якось в грудні в нього на десні вискочило щось велике - ніби якийсь гній почав набиратися. Спрацювали ми з татом швидко і в той же день лікар відправив Данусика на рентген. То така картинка вийшла! коли зубки в три ряди, бо ж вже є закладені постійні - зубастик наш. А перед самим днем народження у малюка ще й випав верхій зуб - тому він на фото або смішний беззубий, або намагається сильно не шкіритися (коли я нагадую), щоб не було видно дірок (зато як круто можна плюватися! але Данилку не кажіть). Попередні два - нижні - випали рік тому. Майже одночасно (а другий верхній теж випаде дуже швидко за першим і Данилко буде ще милішим беззубиком)

не пам'ятаю, чи розповідала, що Петро купив appleTV. Перш за все - дуже класно програвати дітям мультики, які на серваку дома і не морочитися з ноутами/моніторами/дротами... плюс на ньому є YouTubeKids - який програє мультики без реклами. Але ще на ньому є ігри! і Петро ще докупив джойстика і в мене в хаті з'явилося два гонщика (Данусик і Петро). З'анонсую, що Петрові то набридло досить швидко, а от Данику не набридає чомусь. І це захоплення грою також підсилило величесне існуюче захоплення Hotweels-ами, які тепер цінуються в залежності від того, чи є ця моделька у грі, чи ні

ще одну забаву я влаштувала дітям сама - вони розмальовували акриловими фарбами дерев'яні іграшки! татові і мамі то всьо, звісно, повпливало на стан нервової системи, але діти тішилися. А після цього ми ще пили всі разом какаю з машмелоу - створювали собі Різдвяний настрій. На Новий Рік ми традиційно їздили до маїх батьків у Рівне, а на Різдво Петрова мама і брат Роман приїздили до нас. Отак і закінчився сезон зимових свят )

6 років 9 місяців: я дізнаюся про світ

ще клаптик літа та повернення до школи. Тепер офіційно у 1-ий клас, попереднього року був нульовий. Якщо порефлексувати на тему школи, то йти у нульовий було вірним рішенням - моя непосида хоч трохи шкільні правила вивчила. Коли розмовляємо з учителем, то питань до навчання і успіхів у навчанні немає зовсім, усі питання - про товчіння, розмови на уроках і вигукування відповідей (бо він же знає! і дуууже хоче з усіма поділитися)

у липні (я порахувала і виявилося, що липень то власне 6-ий місяць - то я мала б про це розповісти ще у минулому дописі. Але що вже - тут напишу) Данусик відвідував космічний табір. Це було при школі і попри пафосну назву "табір" - діти просто приходять до школи та займаються цікавинками, творчістю і трохи навчанням під певну тему. Таких таборів мало бути кілька за канікули, але ми обрали цей - який найбільше пасував до нашого літнього розкладу. До чого я веду - для таких малих дітей все навчання має йти через зацікалення. Данилко мені і так багато розповідав про школу під час навчального року. Але то не до порівняння скільки інформації він приніс за ці два тижні - він знає усі планети на ім'я, в якому порядку вони від сонця, яка найменша - карликова, найбільша і всяке інше. Вчителі попрацювали на славу, коли організовували оцей табір - програма була суперова. І тема видно Данилку виявилася близькою

загалом у нього зараз прокинулася любов до енцеклопедичних знань - найбільші дерева, найбільші тварини, найменша пташка, найвища гора, шо таке гроза, як стається землетрус, що таке лава... тому я купувала багато книжок, які пояснюють явища природи, або розповідають про цікавинки нашої планети та її особливих мешканців. А як Данилка цікавить тема Атлантиди - материка, що затонув! я по тому інформаці не маю - порадите щось?..

крім успіхів поділюся і болем - це читання. Нє, читати то він читає - вміє. Але не хоче - а мама хоче, щоб Данусик хотів. Отака от постановка "проблєми". Радилася я з того приводу з мамою і мама мені ніц не порадила, сказала запитати бабушку. А бабушка має освіту вчителя молодших класів. Довго не буду затягувати - відчипитися від дитини мені сказали. Бо можна заставлянням відбити охоту надовго, якщо не назавжди. В його віці (6-7 років) підходить лише м'ягке заохочення - читати вивіски, або то що йому цікаво. От ті ж енциклопедії використовую - бо там короткі абзаци про якесь явище, чи тварину/рослину, чи просто підпис до картинки хто/що це. Але то все на рівні слів - тексти йому не хочеться читати. І навіть як читає казку/історію, то він не до кінця розуміє зміст, щоб потім переказати - отакі діла

окрім того Данусик: їздив з татом в офіс, де його тато тішив піцою на обід; катався на тракторі з подачі няні Кирилка; ходтв з мамою на морозиво; відвідав ще раз Адріатичне море (у мами було відрядження в Загреб); допомагав Кирилку задувати свічки на торті на святкуванні 2 років; дивився з татом багато "пацанячого" кіно

місяці 25-27: terrible twos - продовження

ой, йой - то така загальна реакція. У Кирилка в розквіті триза трьох, чи як то називали британці "terrible twos". Всьо не так. На "куці" (на руці) - лише мама має право брати, якщо не мама, то скандал. Їсти тіко тою ложкою - "викою" (великою), "менькою" (маленькою), синьою! гуляти тіко в тих штанах і в чих чоботах, інакше: "нє". І не "ціпай" (чіпай), і "не буду", "не теба" (не треба), "не наю" (не знаю). І ще собі почав повторювати ниючий невдоволений звук: "умм" - словами не каже, що не так, а ото ниє, в ви - холопи - вгадуйте, чьо я невдоволений

трохи позаписую висловів, щоб потім не забути - найбільше мені подобається як буква "р" замінюється на "й". Таким чином "корова" стає "койовою" - "койова на гойі". Або "сойока-бібобока" - ага. Ще мене в цей час роботів-пилесосів та доставок додому тішить - "йобот" і "койобка". Ми з Петром то всьо називаємо однією фразою: "койова в койобці на гойі" - сміх та й годі. Що цікаво: "мама, візьми на куці" (візьми на руці), але при цьому: "дай юку" (дай руку) - хммм...

купили дрібноті велобіг. Сама історія теж цікава, бо спершу ми подивилися на велобіг в "Антошці", але там було їх всього два, а оскільки ми "не в тємі", то ми вирішили поїхати ще в "Епіцентр". В "Епіцентрі" всі велобіги були на півтора роки - маленькі та пласмасові. Тож ми прийняли рішення вернутися в "Антошку". Але - в тому ж "Епіцентрі" були самокати на Данусика, а ми давно хотіли йому оновити автопарк. І от ми кумуємо самокат Данилку, а Кико в сльози: "хоцю педика" (хочу велосипедика) - і тримає того пласмасового велобіга, якого він обзиває "велосипедом". Отако з плачами верталися ми в "Антошку", дитину образили - старшому купили, а мені? а потім усім хвалився: "мама купила педика"... і ганяє зараз на ньому, шо капці. Десь так само швидко як і Данилко на самокаті чи й велосипеді і сніг йому не заважає від слова "зовсім "

хоче все робити сам, точніше "сама" як Кико каже - роззуватися, знімати куртку, вибирати одяг, ходити по супермаркетах. Якщо хоче йти сам, то руки не дасть нізащо - закладає за спину і всьо. Може влаштувати показовий скандал - це коли кричить, ніби його ріжуть, а на очах ні сльозинки - цьопке таке. Шапку теж щодня вибирає іншу - то "з вушками" (справді шапка під тигра з вухами), то "з кіцьою" (на мапці бомбон пухнастий з якоїсь тварини)

почали вчити кольори. На разі "чєвоний" (червноний) гарно плутається з "зеєним" (зелений). Які знає важко сказати - то вірно називає, то невірно. Видно - як вгадає. Але в тому напрямку нам дуже сподобалася розумна wi-fi лампочка з підтримкою rgb - я з телефону можу по wi-fi її і ввімкнути, і вимкнути, і навіть вибрати колір світла. Ото ми з Кирилком перед сном кольори на лампочці змінюємо та й заодно таким чином вивчаємо

дуже любить старшого братика - має все за ним повторити один в один. Як Данилко засмучений, то втішає, гладить. При цьому може й запустити залізною машигкою в чоло, як шось не по його - отака вона "тяжка" тая братня любов. Але перед школою на прощання дає "цьом" і обожнює їздити з татом Данила забирати. А я дуже тішуся, що хлопці товаришують і гарно бавляться

Кирилку 2 роки: happy birthday!