Monday 24 April 2017

про милих незнайомців

от буваж ж таке - що небо сіре і з нього наче прямо зараз щось противне поллється (дощ)? і чогось не виспалися (Данилко)? і настрій не той (кави мало)? аж раптом - бац! незнайомець щось таке вчудить, що ви починаєте усміхатися до світу і вже з неба нече й не буде ніц падати, а як впаде дощик - то це ж навіть мило :)

з сьогоднішнього - бреду я в напівсонному стані, споглядаю сірий Лондон, сірий асфальт і сіре небо, думаю про свій сірий настрій... їдемо з Данусиком в справах - посилку відправити на пошту та зайти в бібліотеку книжки поміняти, під'їхали до переходу і нас пропустити зупитяється машина поліції (ну, звичайно зупиняється! а що я припускала, що таке буває? щоб поліція і не пропустила?! в Лондоні?! на переході?! маму з візком?! от бувають же ж дивні гіпотези в людей (в мене)! сміхота та й годі). Ну, ми перейшли. Поліція наче почала їхати, а потім зупиняється, водій опускає шкло і питання:
- is this police car in his hands?
я починаю дивитися, бо хоча Данилко і любить брати з собою іграшки на прогулянки, але от щоб прям пам'ятати, що за машинку він нині взяв, то нє
- yes! - кажу і вже усміхася
- I like you - це до Данусика і ще такий характерний вказуючий рух пальцем, як у кіно. І поїхали, а я усміхаюся - гарно ж?

і пригадала, ще один подібний момент - Данусиу було місяців 9, ми поверталися з парку. Везу візок, неспішно, мені ж куди поспішати - я ж в декреті. І відчуваю потилицею, що ззаду хтось йде близько дуже. Я починаю так трохи сунутися, щоб мене можна було обійти, але нє - йде і далі мені в спину дихає. Я ще відішла і навіть призупинилася - обганяє пацан з велосипедом в одній руці (веде за руль) і пивом в іншій. Вигляд - ну, як складні підлітки виростають у складних дорослих - років 24, небритий, неохайний, нечистий, всі можливі "не" застосовні і раптом:
- cheers! - це мені. Слово яке означає усе на світі - від "привіт", "па", "до зустрічі" до "дякую" і "будьмо"
а потім підморнує! - це Данилку. Кумедно, коли навіть якісь такі ненадійні з виду особистості вважають своїм обов'язком позитивно реагувати на дітей :)

2 comments :

  1. Ну на твого хлопця просто не можливо по-інакшому реагувати! А взагалі кльово коли отакий "сірий" настрій може покращити такий простий, здавалось би, вчинок, може навіть дрібничка, та все ж! Набагато гірше коли і настрій такий чудовий-продуктивний, і погода навіть радує сонечком, а якесь, відверто скажемо, г... примудряється за п'ятихвилинну розмову довести тебе до трясучки у руках. І вже до кінця дня "крокодил не ловиться, не росте кокос"... Так що я бажаю вам з Данилком, щоб вам на шляху траплялись лише позитивні персонажі!

    ReplyDelete
  2. я підозрюю це спільна риса більшості країн за межами західного кордону України : )
    таке ставлення до дітей тут мене в певній мірі витягло з міні-депресії після переїзду. в мене був довгий адаптаційни період, коли я почувала себе водночас щасливою, бо нарешті разом, і в той же час страшенно самотньою і безпомічною. і от коли будь-де в парку, в транспорті, в магазині, я бачила як люди з дітками спілкуються і реагують на них, мене це заспокоювало. і в голові так блимало „якщо тут так люблять дітей, то все буде добре!“

    ReplyDelete