в липні ми знову віддали Данусика в табір при школі. Цього разу це був творчий табір - діти вчили художників і самі малювали різними техніками. Не дивно, що у творчому таборі було більше дівчат - але дівчата завжди діють на мого Данилка заспокійливо (це звучить тааак смішно). Відповідно - він менше там дурачився (в попередньому таборі Данусик був у групі з донькою сусіда. Так "незаканало" йому. Їй років 11, відповідно вона - як старша - розповідала дома про всі капості, які Данилко там витворяв. А сусід доносив Петру. А Петро - мені. І тоді ми - разом - Данилка взували. Ніжно... скоріше коробили, ніж взували. Але йому все одно не подобалося... чомусь... це в мами - в мене - гумор такий)
а потім ми "заслали" Данусика до бабусі Валі (моя мама) на 10 днів. І якось вони всі - і бабуся Валя, і дідо, і Віталік (мій брат), і сам Данилко - це пережили. Їм навіть сподобалося. І тепер Данилко знову проситься - вже на 2 тижні - взимку на канікулах їхати до бабусі Валі. Це був цікавий досвід особисто для мене, бо раніше Данилко був категорично проти бути десь без батьків. А тут - сам! захотів! і навіть не сумував, і не плакався нам з Петром в вайбері. Звичайно, його там гарно розважали: пекли з бабусею торти (2 різні!), їздили з дідом в зоопарк (бабуся Валя не їздила, бо вони планували з дідом годину! дивитися на павуків в тераріумі), ходили гуляти полем з вуйком Віталієм, а ще бабуся виділили йому грядку і вони разом посадили там кріп і ше якісь квіти - вони потім все літо фотками обмінювалися з прогресом - як воно все росте )
нам вдалося цього року поїхати на море! моє улюблена Адріатичне море біля Трогіру на півдні Хорватії. Данилко вже давно вміє плавати - не даремно ж 2 роки відвідував басейн. Але навіть тут йому вдалося нас здивувати - він відмовився від нарукавників! звісно, на глибину ми його пускаємо лише під моїм наглядом, або з Петром. Але все ж. Ще у них з татом з'явилася прикольна традиція - якшо Данусик втомився, то він хапається Петру на стопи і Петро його так тягне (Петро просто запливає значно далі, ніж я. Та й загалом любить довше кваситися десь під буйками. Тому на запливі зі мною Данилко не втомлються, а з татом - так). Коли ж ми каталися з Анте (ми їхдимо до нього в апартаменти вже 5 років, і це вже не host для нас, а друг) на кораблику до Голубої Лагуни, і Анте дав йому дитячі ласти, маску та трубку - то Данилко ниряв на 3-4 метри униз! сам Анте був дуже здивований. Данусик ниряє як видра!
ця поїздка була також дуже показною з точки зору англійської мови. Бо вони з Кирилком вільно говорили з сусідами, з Анте та його дружиною Марією, в кафе, в готелі на чекіні... враховуючи, що наші діти дуже комунікабельні і самі усіх зачіпають, та ше й розказати можуть сходу просто будь-що, що там їх в даний момент захоплює, і роблять вони це чітко українською з нами - батьками, але англійською з іноземцями - то ми з Петром були вражені. Приємно здивовані. І дуже горді. Щось ми та й вірно робимо в тому житті. А ще я сподіваюся, що вони самі теж відчули - як це круто могти порозумітися з будь-ким, навіть коли для цього треба використати англійську. І зусилля, які витрачаються на вивчення іноземної - повернуться сторицею яскавими враженнями та захватом від спілкування
а останній новий досвід, який Данусик здобув за ці 3 місяці - це рибалка! ми заїхали в "Золоту форель" під Сколе на обід. Там пропонують самому зловити ту рибу, яку вони мають тобі зготувати. Нічого Данилко не зловив, понудився трохи - але більше на рибалку не проситься (перед тим просився з татом - йому було цікаво, що це таке). Ще якраз "Золота форель" мала день народження у той день - 12 років - і нас пригостили шампанським та мафінами!
>
No comments :
Post a Comment