місяць тридцять третій: справи садочкові

минулого місяця я забула розказати, що у нас вилізли останні два зубика! тобто, маємо двадцять очікуваних, для його віку. Але, попри мої сподівання, на якість сну це не вплинуло - може двічі за ніч прокидатися. Засинає правда швидко, тре лиш обійняти-погладити, але мій сон таки перебивається. Спимо все ще всі разом - утрьох - в нас ліжко 1 метр 80 сантиметрів шириною, нам супер. Власне, якби Данилко не прокидався, то думаю, ми б його "виселили". А то ще вставати до нього доведеться... лінива я мама...

ще з "штучок", які я б хотіла записати собі на пам'ять висловлювання у стилі: "тато, хочю стрибатися!" або ще: "мама, ходімо лежатися" - це кумедно. Ще Данилко плутає роди, наприклад, Данусик у нас "поїла", а мама - "ти вже поїв" (мож, ти, мамо, й не знала, але ти вже "поїв", і пора мене бавити, а не сидіти ото над тАрелем). Все більше з'являється у мові займенників - отих "я", "ти", "Данилкова". До речі, в садочку його навчили казати "Данилова" - "це Данилова машинка, це Яремина" - звучить в оригіналі яко: "Яемина"

з садочкових справ - у малюка почали з'являтися друзі - отой Яема - таке ж блондинисте створіннячко як і Данилко. Кажуть вихователі: "той Данико зі своїм Яремою" ("спєлісь" - думаю в цей момент я)... ходять за ручки, обіймаються, що Ярема перед тихою годиною каже: "Таню, піди поглядь мого друга Данилка" - звучить круто, думаю я. Виховательки у Данилка обидві Тані - "Таня" і "друга Таня" - не заплутаєшся :)

ще був момент - забираємо малюка додому, Данусик пішов до тата в машину, а я зайшла в садочок піжаму забрати випрати. Повертаюся і Петро каже: "знаєш, що Данилко щойно розповів? що його Іван вдарив по голові палкою" - добре, що ми їхали вже, то я не поверталася розбиратися, що там сталося. Але весь вечір розпитували малого що й до чого. Так правдоподібно:

- то Іван тебе вдарив палкою?

- так

- боліло?

- так

- ти плакав?

- так

- а що Таня? жаліла тебе?

- так, жаліла

- а Івана сварила? так, сварила. Іван казав: "вибачь"

- а чьому Іван тебе вдарив?

- ... - здається питання "чому" Данилку ще не під силу

- а шо з Іваном робили

- я хотів забрати в Івана лопатку

і тут ми з Петром - ааа, то ти забирав в Івана лопатку?!

- так

батьки переглянулися: "ну, а на шо ти розраховував, забираючи в Івана лопатку?!"

ні, звісно, я не думаю, що то було ок, що мені в садочку по цей інцидент не сказали - і вихователі отримали "своє" наступного дня. Але діти часом фантазують і не факт, що той удар був сильним, як малюк розказав (я ґулі на голові не налапала, а коли лапала, то його ніде ніц не боліло), а плакати міг просто - бо свого не досягнув. Але ситуація показує, що - наша дитина все розкаже і всіх "здасть" і що садочок - це таки "дикі джунглі"

ну, і з останнього неприємного ефекту садочка - це перше в нашому житті запалення вушка, яке ми лікували антибіотиками... скоріше б закінчилася та зима (яка ще й не почалася...)

P.S. а фото з нашого ближнього сокільницього дитячого майданчика. Як помітно по перекладині - це вам не лондонські парки, ага... якість наших дитячих майданчиків мене засмучує, так...

місяць тридцять другий: нова рутина

поговоримо про Данусиковий вересень. Не думаю, що малючку було легко-солодко, адже у батьків почалася нова рутина і йому, біднятку, довелося підлаштовуватися. З садочком все було не гладко, але й не так погано, як інколи розповідають. Було трохи сліз та невдоволення зранку. Казали вихователі, що Данилко зазвичай відмовлявся лягати спати, казав, що хоче до мами (він звик, що я його вкладаю і він засинає на руках чи в обіймах), але все ж засинав у кінці кінців. Так само міг хникати після прокидання... та все ж поступово ситуація внормовувалася і до кінця місяці днів, коли Данилко йшов до діток бавитися з задоволенням, стало більше аніж тих, коли він засмучувався

у нас навіть з'явилася своя "традиція" прощання - Данилко ішов з вихователькою до вікна і казав мені "па-па". Так йому чомусь було набагато легше мене відпустити. Взагалі ця любов дитини моєї до традицій - це щось неймовірне! інша традиція, яку малюк випрацював собі за літо - це їсти з татом горішки на вулиці. У нас будинок на пагорбі, тому є кілька сходинок, як іти на backyard. От вони сідали собі на ту сходинку, брали горіхи (у нас залишилися минулорічні), тато "товк" якоюсь каменюкою і давав Данилку горішок. Тепер мацьопик регулярно каже: "тато, хочю горішка, ходімо" (оце "ходімо" - взагалі безподобне, так само як: "мама, руцю!")

мова Данилкова це ще той "прикольчик"! мені запам'яталися слова: "хочю стрибатися" (хочу стрибати) і "хочю лежатися" (лежати). Це так мило і кумедно! приніс з садочка перші "москальські" слова. Запитую: "з ким бавився сьогодні?", відповідає: "з Машою", а я знаю ту Машу і її маму - балакають не по-нашому з Одеським акцентом. Думаю собі: "ага... з Машою, значить...", а ввечері Данилко видає: "тато, не трогай, це мАя пАдушька". Ми такі з татом: "ШО?!" - Петро ще 30 хвилин тренував малого казати "пОдушка" ( з наголосом на "о"), по-галицьки

інші кумедні висловлювання малюк запозичив з мультика про Пеппу. До слова, дивиться він її англійською, плюс в садочку має якісь англійські заняття - це разом навіть злегка розвиває його словниковий запас. Наприклад, йдучи по сходах, Данусик рахує їх - англійською! - до eleven (до речі, "рахуватися" - малюк теж каже). Як їсть щось смачне, то з Пеппиною інтонацією стверджує: "delicious!", і постійно каже нам з Петром: "naughty, mummy! naughty, daddy!" - це кумедно :)

а ще в Данилка загострилася криза трьох. Ну, воно було помітно, що щось відбувається - купа негативізму (казати: "ні" - просто заради самого факту, що він незгоден, а не тому що ні), вимагання всього усіма можливими способами - скандали, крики, лежання на підлозі. А от тепер прийшов етап "вишуканого негативізму"! це коли малюк просто stuck-ається (зациклюється)! наприклад:

- Данилко, ходи їсти

- нє

- ти не хочеш?

- так, не хочю - оце:"так" також "приніс" з садочка...

- ок

- хочююю борщика!

- то ходи сюди

- не хочю!

- добре

- борщик!!!

- на

- не хочю!!!

- ок, тоді пограйся

- БОРЩИК!!!

експериментальним способом я визначила, що найкраще працює стратегія зі словом "добре":

- Данилко, ходи їсти

- нє

- добре

- хочююю борщика!

- добре

- не хочю!

- добре

- борщик!!!

- добре

на цьому етапі малюк, зазвичай приходить до мене і сідає за стіл - profit! як ви можете здогадатися, ми з Петром активно працюємо над розвитком терпіння :)

а ще ми цього місяця ходили на весілля з Данусиком та відвідували roof party нашої компанії

місяць тридцять перший: знову в садочок

хто читав попередній пост, той знає, що я знову у Львові і "напостійно". Навіть робота мене зловила (але про це окремо розповім). А якщо мама на роботі, то де ж дитина? а дитина наша знову пішла в садочок!

садочок довелося вибирати "наскоком" - часу для "перебирати" чи чекати десь-інде вільного місця у мене не було. Ми повернулися з відпустки за 2 тижні до мого першого робочого дня, тому я за тиждень підібрала малюку childcare і вже з наступного почала адаптацію. Ну, що я вам скажу - звісно, ходити на 2-3 годинки до сну йому подобалося (тобто, перший тиждень), плюс я сиділа кілька днів у роздягалці і Данилко міг до мене вийти та пообійматися чи так - перевірити, що мама тут. Коли я його залишила на ту годину-дві, теж все пройшло ок - навіть встиг полежати в ліжечку поки інших діток у піжами перевдягали. А от після першого повного дня - почалося небажання. Все ж таки бути так довго без мами і - найголовніше! - спати без мами Данусику не сподобалося від слова "взагалі". Але поступово ситуація поліпшувалася...

до слова, ходимо ми в садочок "Маленьке королівство", у їхню локацію на вулиці Моршинській - не скажу, що там усе ідеально, але загалом супер. Мені подобається приміщення - у порівнянні з британською "бідосею" це справді "королівство", є свій майданчик, їжа пахне смачно. З дітками займаються і гарно бавляться. Є відео нагляд - правда, лише в записі, а не онлайн. За перший місяць відчутно покращилася вимова, та й нових слів поз'являлося (наприклад, "собачка", бо я вчила - "песик"). Проводяться заняття з психологом і при потребі батькам повідомлять над чим варто працювати

що не подобається, не сподобалося що з соплями відправляють дитину додому. Ну, нас ні разу ще не відправляли, але логічно - дитина не має температури і я працююча мама, чому я маю "відсиджувати" соплі дома? хто мені дасть на то лікарняний? а ніхто. Глянемо як буде зимою. І ще мене трохи бентежить, що діток кутають на прогулянках - постійно забираю малого в капюшоні (агов, на вулиці +20!)... якось то трохи дивно, от - я малюка звикла легко одягати

ще одна зміна пов'язана з відвідування садочка - це бажання бавитися самостійно. Раніше Данусик "проходу не давав" сусідським дітям - дуже прагнув спілкування і спільних ігор. А зараз - глибокий "ігнор", перестав звертати увагу і хоче бавитися сам, навіть мене і Петра не зачіпає - просто возиться собі щось там з машинками чи конструктором

кумедно, що малюк тепер їсть 7! разів на день (що ж буде як він виросте?!) - він снідає дома, потім снідає в садочку, далі у них перекус фруктами, обід, підвечірок і вечеря, а повечеряти ще разок з мамою і татом - то "святе". Правда, на вечерю у садочку дають щось не надто серйозне - оладки, манники, сирники, млинці з кабачка (з того всього Данилко їсть лише сирники, решту хіба куштує

а ми повернулися до Львова!

місяць тридцятий: море

в липні ми провели два тижні на морі - їздили машиною в Хорватію. І це якось вийшло нашими найяскравішими спогадами за цей місяць. Для Данусика це перше "море ", а в нас з Петром була перерва в три роки, тому всі насолоджувалися. І дорога з малюком виявилася не такою складною як розповідають "бувалі" - досить-таки "терпимо", ми до гіршого готувалися :)

Данилко воду любить дуже, але от плавати в морі боявся - ні нарукавники, ні коло його не зваблювали. Ще міг трохи на руках побути в мене чи Петра там, де глибше. А так, то при березі "таляпався". Він дуже швидко "просік", що якщо одягаємо нарукавники, то будемо кудись тягнути, і тому "бойкотував" їх як міг. Навіть не те щоб відмовлявся одягати, а просто посилено відмовлявся йти в глибину води, якщо в них - таке розумне наше мале :)

звісно, до кінця відпочинку він став сміливішим, та все одно не плавав, просто міг далі пройти, щоб йому було води по шию, міг біля берега лягати на живіт та ногами хляпатися. Але найулюбленіші іграшки - це найрізноманітніші кораблики. При чому нічого супер складного йому не треба було - ні складної конструкції корабля, ні деталей - головне, аби виглядало кораблем і трималося на воді. У нього ще й улюблений мультик на даний момент - це Moana (справді хороший мульт - рекомендую), а там є море і кораблі. Тому все якось зійшлося 

саме на морі моя дитина вперше! казала - "мама, хочу гамати". Це було круто - я тепер хоч впевнена, що він не лишиться голодним, а попросить. А то в мене ніколи не було впевненості - чи буде вимагати їсти, чи терпітиме, поки не дадуть (я, зазвичай, працюю на випередження - годую перед настанням критичної точки голоду, але на морі весь режим трохи пішов шкереберть). Їли ми багато всякої риби і деколи піццу - малюку смакувало. А ще Данусику сподобалися - персики, нектаринки, виноград і кавун! о, кавун - це наше все! ні дня без кавуна - вимагає просто! і морощимо він тед на морі почав їсти - а то лише шоколад з ескімо обкушував :)

ну, і сон - засинала малеча на морі просто миттєво! і спав мацьопик довго та міцно. Мені як мамі це дуже подобалося - залишалося досить часу на себе (які ті батьки егоїсти, пра? все хочуть самі побути! розмріялися!), так що вимучували ми його - ого-го. Виявилося, що Данилко досить пристойні відстані може подолоати пішки. І ще ми навчили його на плечах сидіти - сподобалося, легше, аніж ходити :)

ще одне файне заняття - це збирати камінчики. Пляжі в Хорватії зазвичай галькові - от і тут камінці. Але було багато мармурових шматків поміж - і ми на них влаштували "полювання". Данилко завжди любив каміньчиками бавитися, а тут ще й мама з татом тим самим зайняті - кльово ж як!

ще з цікавого - у Данусика з'явилося слово "я". На разі, він називає себе і "я", і "Данилко", але ви ж знаєте, що "я" це важливий етап в розвитку. От він у нас почався. Тепер - "я тримаюся, мама, тримайся! Данилко тримається, мама тримається, разом тримаємся" (так-так, досить непогано він відміняє слова. Було б цікаво зрозуміти - як ті діти вчаться мови в усьому її різноманітті? це ж так складно! якщо дорослому вчити... а тут - два з половиною роки і вже багато чого безумовно знає - капці!)

нічому новому мама Данилка не вчила - у неї теж була відпустка! але, якщо врахувати, що малюк знає кольори, цифри (англійською), півалфавіту та купу фігур, то я навіт ьне знаю чим з ним займатися варто - ідеї?

навіяно флешмобом #яНеБоюсяСказати - або різниця у ставленні до жінок у Британії та Україні, мій суб'єктивний досвід

місяць двадцять дев'ятий: літо-літечко

літо! і ми приїхали насолодитися ним до Львова! це вдалося нам сповна - було досить тепло, але не спекотно. Навіть один раз купалися в річці біля Стрия (мій Петро зі Стрия, якщо ви раптом не знали). Данусик воду обожнює - дістати його звідти було проблематично. Сидів допоки губи не посиніли - тоді мама висловила тату своє фе і батьки змирилися зі скандалом, який насувався. Взагалі зараз мені в вихованні найважчими є оці вічні реверанси-вмовляння-переконяння. Я ж не можу примусити цю маленьку особистість до якихось дій, якщо він не має бажання (і так би хотілося... хоч інколи). Але постійно переконувати теж набридає...

улюблене Данилкове слово це: "ні". У нього все спочатку "ні!", а після деталей малюк може "перепросити". Коли мама без настрою - це все невесело зовсім, тому усім мамам рекомендую робити самим собі дрібні приємності, аби в нас були сили і натхнення ростити малих принців та принцес... от і ми з Данилком разом ростемо та виховуємо одне одного - сваримося, миримося, домовляємося полюбовно... то вже як пощастить :)

у Данилка знову лінгвістичний прорив - на нього дуже позитивно впливає україномовне середовище, коли є більше людей аніж мама й тато. За три дні "кіба" (кораблик) перетворився на "кобаблик", і "кібі" (каміньчик) на "кібіньцик" - слова подовжуються і набувають упізнаваних рис. Завів собі "колєгів" - сусідських Сашка (9 років) та Дмитрика (7 років) і жити без них не може. Мама майже ревнує часом - а що буде, як невістку приведе в хату (це я так жартую)?

багато (в порівнянні) часу провів з бабусями-дідусями і вуйками-стрийками. Мій висновок - ми з Петром Данусику явно набридли, він прагне інших людей (ну, ми ж нікуди не дінемося все одно). Але це має й свої плюси - більше нових слів, комунікативних навичок і можливість батькам перемкнутися на інше

я знову вводжу традицію читати перед сном - а то станнім часом погано з тим виходило, то Данилко занадто втомлений: "вже спати", або не слухає і проситься гуляти. Досить вдало вийшло, але все одно якось максимум хвилин 40 удень виходить... я стараюся! але отак...

малюку сподобалося проводити час в палатці! так, у нього є своя власна міні-палатка, стоїть у нас в напівпорожній кімнаті. Данусик і раніше бавився там, але не так активно. А тепер йому цікаво ховатися, читати, "валятися" на подушках, вкладати спати тваринок - так цікаво спостерігати :)

ми багато готували з Данилком усіляких смаколиків. Заналом, я і раніше полюбляла пекти-варити з сином - і він чимось зайнятий, дитині цікаво, і це розвиває його, так й корисно знати, і мені не тре вигадувати; чим зайняти мацьопика - синергетика в дії! так от, у Львові ми з новою силою творимо і поглинаємо "ням-ням" (у Данилка є чіткий поділ між "гам" - просто їсти - і "ням-ням" - щось смачне)

а ще нам подобається сидіти у дощовий день у альтанці та пити чай з лимоном з термоса! розказую Данилку: " не йдемо гуляти, бо там дощик капає", а малюк мені: "мама, капішона", - що ж ти така немудра, капішона одягни і все, можна й далі гуляти, навіть в дощик...

отака коротка замальовка вийшла до нашого червня, а фото переставила з минулого посту, бо виявилося, що вони від 1-ого червня. Тому, перейдіть назад, там з'явилося зось нове :)