6 місяців: руйнівниця кактусів

досить стандартно мої діти перші 4 місяці ніц робити не хочуть - валяються і очима блимкають - роздивляються світ навколо, але до інтерактивного вивчення не опускаються. От і Яринка почала перевертатися на живіт десь ближче до в 4-ох місяців. А на спину - десь ближче до 6, але й то якось в'яло - не треба воно їй було від слова "взагалі". Крихітка переверталася, якщо я за головою іграшку тримала і лише перевернувшись можна було ту іграшку схопити, а інакше - нашо тої мороки?..

іграшки! бавитися ними також Яринка почала в місяців 4 - саме брати в руки, чи тягнутися за іграшкою, роздивлятися, з руки в руку перекладати і до рота пхати. Лежачи на спині, почала ноги закидати і відштовхуватися ними. Дуже класно бавиться машинками - пальчиком крутить колесо - цікаво!

а на животі Яринка спершу навчилася підійматися на руках високо-високо, а ближче до 6-и місяців почала переходити в режим жука - руками і ногами махає, на пузі центр тиску - крутиться навколо осі. Взагалі стала дуже вертлява, або я кажу "гнучка" - і ногу в рота запхати може, і лежачи на животі обернутися назад, тіло зігнути в боці на 90 градусів, потягнутися за чимось… і часто фруструється, що нормально переміщатися з місця на місце не виходить - вимагає, щоб на руки її брали. Вас так багато - носіть принцеску і показуйте їй той світ, що оце ви собі задумали? щоб я лежала?! САМО?!!! нє-а! носіть! загалом, або я забула, або дівчата, якісь більш вимогливі. Причому на Яринку гріх жалітися. Але все одно - в порівнянні з хлопцями, вона хоче, аби все лиш навколо неї крутилося. Ще є варіант, що то я старію - бо я нічого з Яринкою не встигаю, інколи просто поїсти - то прям задача з зірочкою, а помити голову - як спеціальна операція, що вимагає сімейного консиліуму для планування )

але ми ростемо! у цифрах в березні (4-и місяці) Яринка важила 5750, у квітні - 6580, а у травні (півроку) - 7280 і риросла на травень до 66 сантиметрів (в лютому було 61, значить на 5 сантиметрів виросла за ці 3 місяці)

зубів нема, говорити не говорить - то все ще рано, мама знає, то я так приколююся. Але дуже гарно в Яринки виходить "агу", я купу відео знімала, щоб те "агу" захопити. І дуже любить крихітка тата, і "говорить" до нього найохочіше 

а тепер розкажу смішинку про кактус - я в нашій "дівчачій" кімнаті організувала собі пеленальний столик прямо на столі. Хто мене знає, той знає, що я взагалі про мінімалізм і не люблю дурниць. Пеленальний столик - то дурниця, дитина підростає, перестає покакувати після кожного годування, починає дуже крутитися і то все стає значно простіше та надійніше (а найголовніше - безпечніше) робити на підлозі (максимум - на ліжку). І зазвичай це стається десь саме після півроку. Я з Данилком теж використовувала простий стіл, з Кирилком - було багато місця навколо ванни обмурованої. З Яринкою - знову маю в доступі стіл. Взагалі в мене вдома всі вікна в підлогу, окрім оцієї єдиної - тепер вже "дівчачої" кімнати - і вікна саме навколо стола (вікно кутове. А де вікно - там підвіконня. А в хаті, крім Петрового розмарину та китайської рози (і крім випадкових павуків), єдине живе творіння - це кактус, що стоїть у мене на підвіконні. Я давним давно прикрасила той кактус лампочками ялинковими і використовувала як підсвітку-нічник, коли Кирилко був маленький. Так от - Ярина змогла схопилися на лампочки, потягнути і скинути з підвіконня той кактус )

звучить воно смішно, але насправді, як і завжди - добре, що все добре, бо там і горщик досить великий та важкий. Добре, що він впав не на крихітку. А от кактус Яринку зачепив і витягувати з неї голки було "цікавим" завданням. І знову ж таки - добре, що не було ніяких запалень, а все обмежилося почервонінням, яке за день зійшло. А кіпішу було - крихітка верещить, я біжу діставати голки, Петро скаче прибирати звідусіль землю, рятувати кактус…

і як вишенька на тортику - мій брат обізвав Яринку "руйнівницею кактусів"! він колись Данусика обізвав "малим дестроєром", кароч уміє вуйко в обзивалки, тіко свого похресника - Кирилка - пожалів…

про baby blues

Lauriea Gilmore "The Cinnamon Bun Book Store"

5 років 9 місяців: впертюх #2

а який же Кирило впертюх! це тапки… я колись давно казала, що він мені нагадує Петрового тата характером - втіхаря робе своє і не зіб'єш його ніяк )

наприклад, він дуже хотів ходити в школу в шортах. А яка того року весна ви самі пам'ятаєте - ніяк не теплішало! вже навіть удень відносно тепло, але ранки ще досить холодні. Данусик почав носити з собою до школи шорти і там переодягатися на обідню прогулянку. Кирилко теж так хоче. Ну, гаразд, домовилися, що він завтра візьме шорти з собою, але переодягатися буде з дозволу куратора (вони гуляють десь в 11, раніше за клас Данилка, тому важко сказати, чи вже буде достатньо тепло). А я зранку ходжу по хаті - і бачу, що шорти висять на перилах (я там повісила, щоб Кирилко легко знайшов та в рюкзак спакував), думаю собі, шо забув. Приходить після обіду - і дістає з рюкзака ІНШІ шорти! нічого він не забув! він порився в себе в шафі, знайшов якісь шорти та поклав до рюкзака! нічо не забуде, якщо він так вирішив!

дуже подібна ситуація була з кепкою. Теж брав до школи щоб гратися на перерві, а потім на фотках бачу, що гуляв у ній на майданчику (це ще у квітні було, тоді від сили до +12 в день прогрівалося) - ну, не зараза?!

оці його шорти і кепки особливо мені дошкуляли, бо в березні Кирилко перехворів вірусною пневмонією - температура поза 39 протягом 3-ох днів, яку збивали ібупрофеном і парацитамолом через раз… антибіотик десь з 4-ого дня дав полегшення, але почала кашляти Яринка - весело! тому ми втекли в Рівне під нагляд мого тата (нагадую - тато у мене лікар). А та хвороба Кирилка так вимотала, що він засинав ввечері просто під час гри (десь 18-19) і спав прямо в кріслі. Ми ще тиждень тримали його вдома, щоб якось він окріп, потім тиждень школи і на весняні канікули нарешті з'їхалися всі додому

ще приклад впертості, коли Кирилко видивився в Ашані м'ячик, такий ніби простий пляжний, але розмальований тими 6-икутниками, як справжній футбольний. У нас є 4 м'ячі, 2 з них шкіряні, професійні, спортивні. Але ні - він пісочив нам з Петром мозок 3 дні, що йому треба того м'ячика. Як Петро на 4-ий день такого пиляння побачив, що м'яч коштує 100 гривень, то він купив - легше здатися, ніж сперечатися

ну, і Кирилка вперше запросили на день народження однокласника і за сумісництвом - найкращого друга - Остапа. Ще так кумедно було, що мама випитувала чи хтось з батьків буде з Кирилком. Я сказала, що ні. Приїжджає Петро, здає Кирилка, а тато Остапа такий - ви йдете?!. кароч - або ми якісь несерйозні, або діти в нас самостійні )

ще згадаю про останній дзвоник - бо дуже вже хлопці хотіли похвалитися Яринкою своїм однокласникам. Ото вже втіхи було. А от на Данусиковий випускний ми не попали, бо Кирилко знову чимось хворів з високою температурою і з антибіотиком (пишу "чимось" бо лікарі так і не розібралися, що то було, або щось з сечовивідною системою - був один поганий аналіз сечі, або знову якась вірусна пневмонія - але ми узд легень вже не робили)

складана випала весна для Кирилка і холодна, але всі ростуть і далі буде лише ліпше

5 років 6 місяців: головний

важко було вибрати якусь назву для цього періоду - бо фактично тепер усе в Кирилка крутиться навколо школи та навчання. Окремо хочеться наголосити, що він почав ходити при школі на заняття до логопеда, чемно та наполегливо займався та поставив всі оці "ж", "ч", "ш", "щ"… окрім "р" - всі звуки вже є! і він так старався! прям от приходив з заняття та починав "а чччому?", "а щщщо?", "жжжук" - жук натуральний, справді

дуже старанна ця дитина - одяг до школи звечора готує, всі завдання робить сам - і хоче, і в нього виходить! не гірше, ніж у старших дітей у класі (Кирилко один з наймолодших там, але при цьому за зростом не сильно виділяється - такий же як усі). Навіть вчителька - пані Іра - наголошує, що дуже акуратно його критикує, бо він хоче все робити найліпше та вірно і перший! це найголовніше! і вона хвилюється, щоб не образити його випадково… назвала Кирилка - "мрією вчителя" - не вередує і все робить з першого разу (ще б дома так)

я колись казала, що Кирилко в садочку відмовлявся їсти - так от зараз навіть дома він їсть, але дуже і дуже повільно, на все відволікається та все коментує. Мене це дуже фруструє - але такий етап у нього видно. Я ще пояснюю таку поведінку бажанням бути в центрі уваги. Бо з появою Яринки, уваги хлопцям стало явно менше. Навіть вчителька Данусика - Іра - зауважила, що він почав обійматися - чого за ним раніше не спостерігали. Але це теж не буде так вічно та зміниться з часом обов'язково, я впевнена! а на даний момент Кирилко став татовим. Тато і спати вкладає, і обіймає, і допомагає, і на запитання відповідає, і якщо мама каже "ні", то тре тата перепитати, бо раптом тато скаже "так", а тато у нас головний

я згадувала вже, що ми поставили Данусика на лижі, але Кирилко складав йому компанію свого роду - їздив разом і тусив з татом у спа, поки Данилко з інструктором "вчився падати" (ми з Петром так називаємо перші рази на лижах/сноуборді, бо в основному лише то й робиш, що падаєш). Найепічніше у цьому - це їхні фото з цих пацанячих "пригод" - бо інколи Данилка від Кирилка не відрізнити. Знову згадую як вчителька Данилка щоразу говорить: "вони такі однакові - лише цей маленький, а інший - великий варіант". Я навмисно нижче до цього поста одну фото з Данилком додала - для ілюстрації. А ще по дорозі в гори хлопці часто заїжджали до бабці Марти (Петрова мама) і там Кирилко бавився з котАми (наголос на А). Коти Кирилка вже знають - як чують, що йде, то вшиваються з хати, або тікають під диван. Найкумедніше, що вже як Кирилко зловить когось, то кіт має такий приречений вираз обличчя морди… навіть не пробують відбитися… а найбільше дістається Пуху (назвали ж…)

у школі відбувся виступ у театрі, цього року замість купи подій під Різдво, виступ перенесли на лютий. Ще Данилко саме тоді хворів (кашляв), але все ж він дуже хотів долучитися та й сама вистава була ввечері, а уроки відмінили, то Петро їх обох возив. Данилковий клас був воронами, а Кирилковий - оленями. Петро навіть досидів до кінця. Казав: "так давно не був театрі, класно ж". Ставили вони "Снігову королеву". Дуже кумедна у нас вийшла переписка в whatsup. Пише Петро:

- ООО

- ідуть

- ОЛЕНІ

як я сміялася! мені одразу пісня "олЕні, оленІ, небриті і неголені, дивні створіння - в них із вух ростуть коріння…" згадалася… це перший Кирилковий виступ в театрі саме у школі, вони минулого року були від садочку в масовці ангелами. І костюми роблять у школі - це велике полегшення, бо той рік, коли мені треба було 3 костюми брати на прокат, я згадую без особливої радості

поясню тепер про "головного" - це цікава "тема" почалася в Кирилка, бо він вперто почав заявляти, що він в нашій сім'ї головний. Щоразу як ми йому щось не дозволяємо, забороняємо, незгодні з ним - він головний і ми маємо слухатися. Я все не знала як йому пояснити, що ні. Бо то, що він дитина, чи що ми з Петром старші, чи у нас досвіду більше і ми ліпше знаємо, не сприймалося за аргумент. Але Петро здогадався сказати йому, що головний має мати гроші і за все платити (мені сподобався такий підхід і Кирилко його прийняв, я така - класно Петро придумав). Але отут засада - у Кирилка з тим проблем не виникло! він намалював золоту карточку - на, тато, іди в "Ашан" та купуй, що хочеш, і ні в чому собі не відмовляй )))

насправді я думаю, що це відголоски того, що у нас з'явилася Яринка. Бо ми з Петром досить часто жартували, що Кирилко як наймолодший всіма керує - "головний". А як Яринка народилася, то Кирилко навіть заявив моїй мамі: "я тепер більше не головний". Тому я це сприймаю як його бажання самоствердитися та переконатися, що він все ще важливий і його місце ніхто не зайняв. І звичайно ж ні - Кирилко наша найяскравіша дрібнота!

Valerie Lennox "Knowing Mr. Darcy: a Pride and Prejudice variation"

3 місяці: знайомство

як я вже писала перший тиждень ми з Яринкою були в лікарні. На третій день Яринку перевели до мене в палату, але все ще вона була на крапельниці. А от з 5-ого вже можна було брати її на руки і за нею лише спостерігали - як вона адаптовується сама дихати (від вродженої пневмонії в неї була низька сатурація). А на 8-у добу ми поїхали додому! ну, насправді "додому" - це до моїх батьків, бо народжувала я в Рівному. І вирішено було, що я на кілька тижнів ще залишуся з Яринкою біля батьків - щоб ми гарно познайомилися. І ці кілька тижнів затягнулися на місяць )

тато і братики до нас приїжджали на вихідні. Взагалі хлопці великі молодці. Вони самі лікували соплі Кирилку, вечеряли, вкладалися спати, діти переїхали в хлопчачу кімнату (тепер Данилко і Кирилко у одній кімнаті, а ми з Яринкою у іншій - дівчачій) та навіть їздили без мами в Буковель ловити сніг - і їм все класно вдалося. Довелося усім стати більш самостійними, але це очевидний побічний ефект. Наче все минуло спокійно для них… хоча пізніше Данусик зізнався, що коли вони були у Львові лише з Петром, то він хвилювався, що буде, якщо тато його не забере - таке ніжне наше створіння

але про Яринку - трохи статистики - народилася наша крихітка 2880 і 50 см, за перший місяць Яринка набрала 620 грам від мінімальної - 3330! і виросла на 2.5 см, але доводилося її догодовувати сумішшю, мого молока не вистачало для гарного набору. Так що Яринка іде слідами Данилка зі змішаним вигодовуванням. Я намагалася розкачати лактацію, але мені цього разу не вдалося (з Кирилком вдалося і з 3-ого місяця він був суто на грудному вигодовуванні). Зізнаюся, що напевно, повпливав мій моральний стан - baby blues в мене були завжди після пологів, але тут качелі були особливо бурхливими. І я в кінці кінців вирішила вберегти своє ментальне здоров'я, а хто шо їв за півроку вже не буде важливим. За наступні 2 місяці ми набирали по 800 грам (850 і 790), виросли до 61см і перейшли на наступний розмір одягу!

ще ми з Яринкою багато лежали на животику і вчилися підіймати голову, щоб "пасти коні", вчилися слідкувати за іграшками, якщо хтось тарабанить і водить зліва на право та назад, багато спали на мамі і з мамою. І так - ця крихітка виявилася такою ж ручною як і Кирилко. Вона без мами спати не хоче взагалі! ще й мама має бути прям дуже поруч і обіймати крихітку! також дуже щемливо було, що коли я Чринку вперше приклала до грудей (на 5-ий день), то вона вже груди шукала щоразу, як була на ручках і взагалі спати хотіла лише з грудьми - які немовлята розумні насправді. Природа так багато сили в наших діток закладає… це фантастика

братики Яринку дуже люблять - в них часом аж боротьба, хто буде бавити (але зазвичай, або вони обоє хочуть і сваряться, або ніхто не хоче і всі порозбігалися по різних кімнатах). Звісно, перші місяці то все не дуже цікаво, бо крихітка ще дуже маленька і нічого особливо не вміє. Але Яринка почала усміхатися з 3-ого тижня - і це вже великий кайф бавити когось, хто на тебе реагує. Ще крихітці дуже важливий зоровий контакт - так вже вона ловить погляд, так уже за всіма слідкує! для такої маленької дитини - це прям дуже помітно. Ми собі жартуємо, що вона буде дуже соціальна особистість - так їй треба компанію і щоб хтось був поруч, а інакше не цікаво )

і мушу зазначити, що з Данусиком у них повна любов. Звідки це в Данилка - я не знаю і вражена. Але він розповідає Яринці, яка вона красива, і як вона гарно пахне, і взагалі. От шо він знайшов собі красивого в місячній дитині?!. а Кирилко намагається наслідувати, але чесно - йому явно цікавіше повторювати за старшим братом, або робити шось краще за Данилка (з його слів "краще" - це йому дуже важливо. Тут така конкуренція на кожному кроці - альфа самці, блін). Ще Кирилко дуже активний навколо крихітки і не може спинитися, а воно їй якось не дуже подобається - змушує бути напоготові до якогось вибрику. А от Данусика з його муркотінням до неї Яринка сприймає з явним задоволенням. Колись десь вичитала, що діти через одного найкраще товаришують, бо сусідні конкурують за увагу, ревнощі відчувають, а ті, що далі мають занадто велику різницю в віці. Ну, для Кирилка я 4-у дитину не планую, щоб перевірити теорію, але Данусик і Яринка - це one love )