кіт В чоботях

щось я затримала місяцевмй звіт... перш за все, довго думала чи хочу продовжувати писати щомісячні звіти, наче можна після року і рідше було би. Але в кінці кінців вирішила "до повноліття" (18 місяців) писати, а далі подивитися чи буде аж стільки нового відбуватися :)

от вже й за тринадцяттй часовий відрізок навіть не дуже і є що розповісти:

у Данусика з'явився 5-ий зубчик, але це якби й не повина після перших 4-ох :)
нових слів не з'явилося, але "аф" мацьопо все частіше каже саме на песика, а не на котика, і ведмедика, і козу...
почав все підряд давати. Напевно, то ота гра в "дай самі собачку" так повпливала. Носить все підряд і дає - то мені, то тату
хлопчик все більше ходить та менше повзає, що теж не вражає після перших кроків. Зате, коли ходить, то дуже тішиться і дивиться на мене та Петра з таким виразом, наче каже: "ви бачите, що я вмію?! я сам! я вмію! я молодець! кльово мені!"
далі любить штовханці, сам розвертає їх в потрібну сторону: їздить по всій квартирі - навіть в ванну умудрився заїхати - вткнувся в стіну, розвернув руками, перейшов навколо і далі возитися! :)
ми пробували бавитися в ходіння від мами до тата і від тата до мами - ще та потіха я вам скажу :)

от якось так, більше й нічого додати з наших звершень - якось мало, правда?

але перейду до найголовнішої теми! ми почали відвідувати садочок! це садочок домашнього типу, іншими словами сім'я (чоловік та дружина) в себе дома приймає діток. Чому ми вибрали такий тип садочка я вже окремо писала. А зараз лише про те, як ми до нього звикали. Загалом Данусику сподобалося бавитися з купою нових іграшок, і з дітками також - вже не вперше помічаю, шо він якось природньо тягнеться до однолітків, намається їх зачепити у якийсь свій спосіб. От старших дітей (3-5 років) вже не так, а дрібноту, як сам, дуже любить. Ми отак бавилися разом разів зо три, а на четвертий раз я попрощалася та лишила його там самого. Він навіть не помітив, коли я пішла геть! зате мама САМА! попила каву з круасаном в парку - такі цікаві враження у мами були, "дааа"...

наступного разу Данилко вже очікував, що мама може "пропасти" і мацьопику це не сподобалося... ні, він не дуже-то й плакав, Данусик взагалі не плаксивий у нас, а при чужих він поводить себе ще чемніше, аніж в сімейному колі. А це, як я читала, вказує лише на те, що він батькам просто набагато більше довіряє - ну, що йому з чужої тьоті, а от мама з татом підтримають в будь-якій ситуації. Отож, за словами няні, він видав короткий сумний плач, а потім просто був дуже засмучений, вони носили його на руках по черзі, але Данусик все одно сумував. Наша няня це назвала словами "not settled" і попросила мене забрати його десь через 20 хвилин, за її словами: "навіщо створювати дитині стрес, якщо є час пройти цей період адаптації без стресу?"

і вже третя спроба лишити його самого була вдалою - за минулі рази ми випрацювали довіру - віру, що мама повернеться. І Данилко пробув в садочку півдня - я забрала його після ланчу. Думаю, що в нього такий прохи "пацанячий" характер і він не показує переживання отак "сходу", але без мами йому "незатишно", як і будь-якій маленькій дитині. Данусик дуже тішився, коли я прийшла по нього і решту дня не відходив ні на крок - стеріг :)

а далі хлопчик вже відвудував садочок чотири повні дні в тиждень. І з кожним днем все легше відпускав маму на роботу. Хоча й далі тішиться, коли я його забираю, а коли забирає тато, то першим ділом дома мацьопе шукає маму по хаті і дуже обурюється, якщо не знаходить. Він вимагає вечорами більше уваги, аніж зазвичай, але це логічно - Данусик же скучає за мною! але й з цим ситуація поступово вирівнюється - і все дуже залежить від того чи втомилося маля за день чи не так щоб дуже, от