7 років 9 місяців: другий клас на Науковій

я, коли пишу оці звіти, то починаю, зазвичай, з фоток - переношу все з мобілки на ноут, тоді акуратно передивиляюся, вибираю найліпші за потрібний період, додаю їх в порожній допис, а текст потім дописую пізніше, коли є натхнення. І от почала я цей пост з того, що саме себе вразила - стілько світлин у мене виявляється є! такий насичений період видався - хто б міг подумати! ото сподіваюся, що мене всі ці фото зараз надихнуть на прекрасний допис )

отож, перш за все, ми проживали останній місяць літа - було багато басейну, сонця і бздур. Якраз я - нарешті! - вгадала з відтінком лаку на нігтях, щоб він співпадав з улюбленим - цього року улюбленим - купальником, і фотографувалися ми просто нескінченну кількість разів кожного дня. Добре, що погода дозоляла (зараз в січні, то взагалі суцільне сумне зітхання - так добре було, теплесенько). Також батьки - це я з Петром - мали відпустку. І хоч ми нікуди не поїхали, але мали час зробити кілька вилазок з дітьми: пообідали в "Вілла Австрія" в Наварії - тут Данилко похнайомився з кроликами, найдужче його вразило, що білі кролики мають червоні очі, з'їздили до Львова на прогулянку, щоб подивитися на спалену москальську техніку - це взагалі суцільний захват у всіх

а назвала я пост "другий клас" - бо то була дуже важлива для моєї сім'ї подія. Данилко з хати забирається зраненька, Петро почав в офіс частіше їхдити (бо якщо вже виїхав везти Данусика в школу, то воно лягає гарно ще й поїхати працювати до людей), а я лишиюся сама з Кирилком. Ну, і нова рутина намалювалася - бо то традиція, що тато з Кирилом їдуть по Данилка в школу

школа відкрила нове приміщення, бо старе було біля аеропорту і там зараз нікого не пускають навіть просто проїхати. Воно поруч з бомбосховищем і в самій школі також є укриття, яке призначене саме для діток молодшої школи. Іншими словами - ми вирішили, що це безпечно. І після такого тривалого навчання онлайн, важливо, відвідувати школу офлайн та спілкуватися з однолітками. Також, на мою скромну думку, Данилку там навіть спокійніше - адже вони з однокласниками бавляться, або продовшують з вчителем уроки і таким чином не відчувають - чи не фокусуються? - на тому, що навколо повітряна тривога

Данусик - то дуже мила моя дитина. Але як я побачила фотки з 1-ого вересня, то зразу Петру сказала - він іде з Ірою за руку, бо не слухався. І я була права! їх з Давидом мусіли розділити, бо вони дурачилися )

ще Данилкові дуже сподобалися ребра - це було його гастрономічне відкриття. А почалося все з "Реберні на Стрийській". Там красиві скульптури рук навпроти - Петро їх запримітив, як відвозив Данусика до школи і при нагоді запропонував поїхати погуляти. А там "Реберня"! і відчиняється о 12:00, а зараз саме 11:55 - це знак! треба йти! замовили собі ребра і Даникло у нас "віджав" половину! добре, що хоч Кирилко чесно їв свою картоплю. Після того, мацьопик періодично проситься в "Реберню" на вечерю - шо з тих дітей повиростає?..

ще в 2020 році ми поїхали в Буловелі в спа-готель. Він нам сподобався тим, що басейн прямо в приміщенні і не треба багато одягу взимку з собою носити - можна прямо в халаті в спа спускатися (що й робить більша частина відвідувачів). І ми вирішили з'їздити туди знову. Басейну ж у Данилка як факультативу більше немає - а йому це подобається. То треба зробити дитині радість. А ще поруч є джакузі, яке Кирику підходить - і по глибині, і по температурному режиму. У нас в Буковелі завжди насичена і дуже активна програма - саме тому Данусик на останньому фото такий засмучений - втомився бідолашка, змучився від нас, так ми їх вигуляли того разу

ну, і завершальним акордом був Хеловін - я минулого року вже вирізала гарбуза-монстрика. То досвід маю. І свічку цього разу купила спеціально для оказії, щоб не палити якісь ароматизовані і фігурні. Гарний монстрик вийщов. А який суп ми потім з нього зварили... ммм... з креветками! все як Данилко любить )

місяці 34-36: 3!

малючку 3 роки! аж не віриться! останні кілька тижнів я все пригадувала, як він народився за 40 хвилин і тато зайшов в родзал на останніх 15 - мав всі шанси пропустити такий момент! як Кирилко з перших хвилин не хотів і 5 хвилин спати сам - отак до цього часу спить мені під боком. І яке то було малесеньке - ноги з чоловічків стирчали, а вже позіхав, потягувався, облизувався - отака людинка, мацьопка, але вже зовсім така ж як дорослі, з усією цією мімікою та інстинктами, і своїм особливим характером...

тепер наш впертючок вчиться плавати з татом, товсеться з братом та періодично падає в басейн - це мама так жартувати намагається. Але правди немає, де діти, за літо він двічі туди падав - раз якось "не помітив" басейн, а інший раз бігали з Данусиком навколо і в повороті "не вписався"

взагалі Кирилко - то є рідкісний товкун (в цьому місці пригадую незлим тихим усіх, хто казав, шо він буде спокійним. В немовлячому віці комусь дійсно так здаватся могло. Але - нє! гени не обдуриш. А Петро завжди називав його "таньчиком". Бо то таке є вперте - буде мовчки, але пхати свою програму і не вступиться ні на крок). Вони з Данилом вже - і кувиркалися, і берізку робили, і Данусик Кирилка носив, і з диванів стрибали (і падали, звісно), і спаои на барних стільчиках (зсували докупи та робили ліжечк), і на ворота вилазили... інколи думаю, що ото ті діти будуть про своє дитинство пригадувати - точно ж усілякі бздури, коли батьки недогледіли...

як то пишуть усі психологи - в 3 роки ліпшим другом для хлопчиків стає тато. В них тепер регулярні заїзди на велосипедах по селу. Як вперше їхав - то то тре було бачити - який він був годий собою і як тілився, що оті старіш (тато і Данилко) його з собов взяли. Ну, і все село, звісно, сі тішить, коли спостерігає отаку дрібноту на "педику" (насправді, в нього велобіг - але Кирилко називає його велосипедом)

любить з братиком влаштовувати собі "пляжні вечірки" попиваючи кока-колу або фанточку. А ще ми досить багато їхдили до дідусів та бабусів і ото з'явилася нова традиція - купувати молочний коктейль, або морозиво. Дуже вже обом їм смакує

ще мені дуже подобається деякі Кирилкові "заявочки". Наприклад, питає: "Данилко пішов до своєї Єви?" - мама аж в осад випала - своєї? СВОЄЇ?!!! really? чи як в Битанії кажуть - seriously? також взяв собі за моду називати тата на ім'я - "Пето" і "Диниво". Чомусь йому дуже подобається, наче він відкрив для себе, що тата насправді-то не "тато" звати, а "Петро" і тому він тепер до тата на ім'я, як ми до нього - "Кирилко"

звісно, літо не може минути без пісочниці і піску. І то і щастя - бо він там зависає надовго, і мій біль - бо пісок той в голові і де лиш не є. А і ще вони з Маєю піском аидалися один на одного... фантастика кароч...

ще зачіплю таку тему як садочок, бо ми з Петром саме з вересня хотіли його віддати і навіть підібрали кілька варіянтів. Але... один виявився з такою дорогою до (тобто відсутністю), що Петро забанив, сказав, що йому навіть Мерса шкода, а Теслу тим паче (Мерс високий). А інший вимагає їзди по об'їздній, яка зазвичай стоїть у всі критичні моменти. Та і загалом якась ситуація непервна дуже в країні. Чомусь Петро був налаштований на перехід онлайн навчання через відсутність електрики... і взагалі таку малу дитину по бомбосховищах тягати...

тому серпень та вересень буде дома - а мені й добре, я же звикла, що їх усіх навколо багато - і всі мої-мої )

про речі занублені і знайдені

7 років 6 місяців: коліжанка

як я писала в минулому пості - Данилко познайомився з сусідською дівчинкою Євою. І вони почали товаришувати. Звідси і назва посту - має тепер собі коліжанку. Мушу дати якихось трохи історичних даних - він багато контактував з іншими дітьми. В попередньому будинку поруч жили Марко та Максим. І він ходив до них бавитися, і хлопці часом приходили до нас. А в моїх подруг старші дітки - то дівчата. Тому він перетинався з Софією і Марусею. Але є одне "але". Данилко сам по собі дуже легко підпадає під чийсь вплив, він є активний та нестримний в діях, в емоціях також. Я дуже часто йому кажу, шо він не має почуття міри - отак починає дурниці робити, дорослі намагаються пожартувати і зам'яти, а він не може спинитися і гне свою лінію та продовжує робити дурниці (стрибати по дивані, чи стояти на столі, чи мявкати на всю хату - розумію, що це дитячі розваги, але інколи це недоречно. Сварити я не хочу і вибираю тактику прохання або жарту, а він не сприймає це всерйоз). І от з хлорцями - то виходять 2 чи 3 отакі нестримні урагани з дикою енергією, яка бушує і кипить (їм досить 5 хвилин разом - і вони вже кидаються камінням по жабах в ставку). А з дівчатами ігри значно спокійніші - і мені це так подобається! ніхто не бігаає як навіжений по сходах і не сипле пісок на голову іншому... я думаю ви зрозуміли - мені його дружба з дівчатами підходить ліпше )

шоб додати сюди ше чогось цікавого - в мене рідний брат і ще 3 кузени. Тобто, що таке дівчинці знатися з хлопцями я ніби-то знаю з власного досвіду. Але все одно їхня динаміка дуже цікава. Я якось давно не спостерігала дівчат так зблизька і це дуже мило. Єва така вихована, спокійна, ніжна. Завжди знайде, що сказати, гарно розповідає, акуратно їсть - милота милот. Я не зазвдрю, просто розумію, що діти - то діти, але різниця між дівчатами і хлопцями таки є. Наприклад, я якось почула як Єва заявила Данилку: "а тобі не здається, що ми стали такими... ну, такими... близькими... еее... друзями?" - я з того сміялася дуже довго. Або як Данилко жалівся, що: "Єва вже всім своїм друзям про мене розповіла, а я про неї чомусь не хочу розповідати..." - і шо тут додати? - хлопчисько!

окрім того у Данилка продовжувалося онлайн навчання, як і у Єви. Отак воно все якось і відбувалося - урок, перерва - поганяти з Євою на велосипеді, урок, обід, ще урок, перерва - звалити до Єви на батут, мама загнала на наступний урок, прийшла Єва чекати Данилка біля басейну. А потім: "мама, ми хочем зробити пікнік! принеси нам фанточки і перекус". І мама така: "чому пікнік у них, а канапки нарізаю я?.."

ще з смішного була історія як Данилко мучив мене півдня, щоб я навчила його робити бульки з жуйки. А потім виявилося, що то Єва вміє бульки дути і тому йому також треба було "срочно" навчитися. Або я вони двоє облкеювалися татушками з піратами - то Єва собі папугу на руці наклеїла, а Данусик мій черепа на лобі )

якщо говорити про навчання - то спершу я була дуже скептична і сприймала це все - хоч під ногами не плутається, коли в мене робочі наради. Але насправді, вони шось там навіть вчили і навіть вивчили (що взагалі фантастика). Я в минулому пості згадувала, що їх навчили як користуватися годинником. Він сам мені приходив розповідати про кілограми і про метри. Вони всім класом читали книжки - і це теж було круто, що читають всі одну й ту ж книгу. Читання його прокачувалося як вміння і ставало все кращим і швидшим. І рахувати в межах сотні вони також навчилися на уроках. А ми ще й почали пояснювати принцим множення - і нормально йому так зашло. Але це все не відміняє небажання напружуватися. Як тільки почалися в червні канікули - так і Данилка стало дуже важко до будь-чого мотивувати. Дитина не хоче і все тут, каже: "що це за канікули, коли треба робити завдання?!. я таких канікул не хочу!" - і не посперечаєшся ж...

цього літа тато наш не виїздний з України, як і усі чоловіки... я ще мала якісь плани - чи то сподівання? мрії? - поїхати самій з дітьми в червні в Хорватію, але Петро мене відмовив. Сказав, що я з тими двома "товкунами" там ще більше змучуся, ніж удома, та й дорога самій буде дуже важкою. Тому ми лишилися на літо у Львові. І це наше "втрачене літо" врятував міні-басейн!

насправді як басейн воно не задумувалося. Ми просто хотіли мати в ландшафті якусь water feature - щоб от чути дзюркотіння і бачити блискіт води на сонці. Тому зробили вздовж тераси "калабаню" на 60 сантиментів в глибину. Але цього досить дітям, щоб і плавати, і навіть стрибати. І ця штука просто таки "зробила" літо - було дійсно дуууже жарко цього року у Львові - можна б було зваритися, якби не можливість зануритися у воду. Я засмагліша, ніж після будь-якого моря - бо та засмага підтримувалася протягом всіх літніх місяців. А вже які дітиська чорнющі - капці!

місяці 31-33: тонкощі спілкування з однолітками

перш за все нам довелося попрощатися з нянею. Якось з тими усіма тривогами не хотілося мати в хаті зайву людину. Та й наша пані Галя хотіла бути вдома з своєю сім'єю. Тому спочатку це було вимушено, а потім ми звикли. Виявляється, що коли вдома є Данилко - то хлопці чудесно собі можуть бавитися разом. Також виявилося, що коли дома і мама, і тато - то нам чудово взається займати чимось дітей та жонглювати мітингами, щоб вони не перетиналися. Отак з того часу й живемо - без няні

звичайно, оскільки усі вдома, то довелося і багато побутових справ робити з дітьми. І оскільки в Данилка почалося-таки онлайн навчання, то основною компанією цих справ став Кирилко. Та дрібнота тепер, як чує звук шафки для взуття, то вибигає з криком: "їхати"! - і спробуй його не візьми! буде ображатися, плакати, казати: "я хоцю з тобою". Петро інколи навмисно придумував, куди б то з ним повіятися, щоб і Кирилко був зайнятий, і щоб мені спокійно провести дзвінки з клієнтом

в Кирикла з'явилася любов до дорослого lego і до "тототічків" (чоловічків) - він все намагається посадити їх в різні машини. А в нас же тих чоловічків та аксесуарів до них багато - то ще і носиться з тими ногами/руками/головами...

весна поступово брала своє і ми все більше часу проводили на вулиці - і гуляти, і просто гасали. Хлопці навколо будинку - один на велосипеді, інший на велобізі. Плюс пісочниця - скільки разів вже я мила їм обом від піску голови, то не злічити...

ще інша традиція - то що якщо ми їдемо десь сім'єю, то водій у нас мама. А хлопцям подобається їхдити з нами, бо ми завжди їм щось купуємо, якщо не машинки, то молочні коктейлі, або просто якісь цукерки на касі

ну, і торкнуся знайомства з сусідськими дівчатами - Євою та Маєю. Звісно, шо там більше Данилко бавиться з Євою, бо дрібні ше не сильно вміють. Але Кирилко регулярно ходив до Єви за компанію. І от 19 травня - я аж записала! - прибігає моя дрібна дитина з плачами і каже: "Мая мене била"! отак малючок, який не ходив ні дня в садочок був шокований - виявляється то можна когось бити! хтось може його бити! весь світ в Кирилка перевернувся! звідци і назва для допису :)

7 років 3 місяці: online навчання

складний видався у Данусика цей період. По-перше, в нього піднялася темперапутра прямо на святкуванні 7-и років. І потім виявилося, що то ковід. Перехворіли всі ми і всі гості. Без якихось особливих нюансів - що вже добре - але слабкість тримала дуже довго. Єдиним, хто не мав у нас температури, був тато. І ми перші дні думали, що то якась простуда. Але Петрові встрілило в голову зробити швидкий тест в офісі - в п'ятницю! - і він виявився позитивним... отако хворіючи тиждень, ми випадково дізналися, що у нас ковід

і звісно, Данилко мусів ще відсидіти на самоізоляції - правда співпало, що усю школу також відправили на карантин. Хоч було не так образливо йому вчитися онлайн. Але після 2-ох тижнів дома святкувати день народження в розважальному центрі було вже якось недоречно, та й ні в кого з батьків не було сил - ні моральних, ні фізичних. А Данусик так хотів - кульки, аніматорів, друзів... з одного боку Данилко народився в прекрасний святковий період - це наше найулюбленіше зимове свято: після Миколая, Новго Року, Різдва, Старого Нового Року, Водохреща - такий завершальний акорд! а з іншого боку - зима і зробити дитяче святкування дуже складно - завжди хтось хворіє, дорога важка через сніг/завірюху/ожеледицю...

а далі почалася війна - фото дуже мало у цьому звіті - бо от взагалі було не до того. Тиждень школа не працювала зовсім. Потім почалося онлайн навчання, до якого довелося ще адаптовуватися (і це було непросто - як Данусику, так і мамі, такі і Кирилку). Перші тижні то були навіть не уроки, а просто конференції з однокласниками та вчителькою - щоб діти мати на що перемкнути увагу, і спілкувалися з однолітками. А от далі почалися уроки за розкладом. Данилку було складно не вигукувати, чекати своєї черги...

а ще в зум конференції можна ставити фото на фон і використовувати спецефекти - йой!.. як вони всі на то відволікалися! і оскільки Данусик вчився на моєму персональному ноутбуці - де зберігається весь архів наших сімкйних фото - то він зумів шось зі 100 фото різних свят, зустрічей і поїздок завантажити в фони зуму! можете лише уявити, яка я була "щаслива", коли це помітила... хоча сам по собі розклад та наявність уроків впливали на малого позитивно - це хоч якісь жартики-розваги з іншими дітьми. І він був busy! і busy не мною )

дуже класні готували вчителі тести-завдання у вигляді гри - де відповідаєш на запитання і заробляєш бали. Данусик дуууже competitive і йому було принципово мати завжди максимум. А деякі такі завдання він проходив навіть на вихідних і навіть по кілька разів - так йому подобалося - і вигравати, і анімації, і сам challenge. Загалом я задоволена, як школа організувалася і організувала дітей. Хоча навантаження на батьків, звісно, також зросло - бо учням видали книжки для домашнього читання, але читати з них ніхто сам не поспішав (було б дивно, якби навпаки). І доводилося підпрацювувати Данилковою секрктаркою. Трошки легше стало, коли він навчився сам по розкладу дивитися, який у нього наступний урок. А потім і сам по посиланню його вмикати. А згодом дітей ще навчили користуватися годинником! і з  нанадуваннями, навчання стало майже повністю Данусиковою відповідальністю

звісно, ми з Петром намагалися дітей від хаосу і стресу захистити. Все таки ми живемо в передмісті Львова, сирен нам не чути. Коли була тривога, то ми просто пропонували їм бавитися в безпечній кімнаті і підсовували якісь настільні ігри, чи мультики - то безвідмовний варіант. І звісно, ми нічого не приховували і розповідали все як є-  і чому сирени, і що війна. Але то скоріше для обізнаності, а не щоб налякати

а десь укінці квітня з Чехії повернулася сусідка з доньками - Єва саме віку як Данилко, і Мая на рік старша за Кирилка. То хлопці знайшли собі компанію і їм також стало цікавіше. Ще можу розказати, як діти познайомилися - якраз було укінці квітня. Отож, Петро на секунду відвернувся, а хлопці вже виїхали на загальне подвір'я - у нас є ворота на 6 будинків і між цими будинками безпечно, діти собі вільно катаються, бігають. Пішов тато шукати дітей - а вони вже з якимись дівчатами! і Данусик такий: "тато, тато, а у Єви є батут! ми підем пострибаєм?" - Петро аж висадився. 5 хвилин! а вони вже познайомилися, порозказували про батути і стусили, щоб далі товктися! сучасні діти, то не ми... вони неймовірні! комунікабельні, товариські і дуже відкриті. Давайте їх берегти - за будь-яку ціну!

а потім почалася війна