Friday, 17 June 2016

порада "новоспеченій" мамі


якби раптом якась майбутня чи ново-мама попросила мене порадити їй щось (хоча, давайте правді в очі дивитися - кому там треба мої поради?.. який з мене порадник у батьківстві?..), то я б сказала лише одне: "позбудься стереотипів". От скільки спілкувалася з молодими мамами, то завжди зауважувала - є 2 основні "батьківські" (від слова "батьки", бо вони і тату і мамі властиві) уявлення про те, як то все буде - і звідти потім "вилазять" (або можуть вилізти) проблеми. Причому перше частіше зустрічається серед українських сімей, а друге серед британських (хоча й в українських присутній такий стереотип теж! і навіть дуже)

про перший - я його називаю "мать-гєроіня". Цей стереотип зазвичай нав'язують наші мами і бабусі. Я не кажу, що всі мами такі (не треба далеко ходити - моя, наприклад, не така), але серед знайомих у дуже і дуже багатьох проблема присутня. Звучить вона як: "а ти думала легко буде?", "а у нас ще й памперсів не було (і пральної машини і мікрохвильовки і нормального візочка і чого лише не було 30 років тому...), "а я купала тебе щодня!", "а я готувала тобі щодня свіжі страви (навіть 3 - перше, друге і компот, і десерт! - чи то 4 виходить? заплуталася...) і ніяких баночок з готовим дитячим ти не їла". Нє, я жодним чином не заперечую, що без усіх цих скороварок, доступної хімії для виведення плям і - слава винахіднику - одноразових підгузників бути мамою було тяжче і навіть виснажливо. Але! це не відкидає, що нам - сучасним мамам - теж непросто! 

я розумію, що колись воду, можливо, з криниці носили, кип'ятили, а потім охолоджували аби дитину покупати (до речі потреба кип'ятити воду - міф, я ні разу не кип'ятила) - ще люблю, коли при цьому додають "в травах", бо я теж часом запарювала траву - то є 10 хвилин роботи максимум (було б з чого стільки шуму робити як з тих "трав"?), а зараз досить відкрутити кран - і ось вона! але я ж теж можу сказати: "а я купаю дитину щодня" (ну, любить малюк в мене воду, то чого б не покупати? мені ж кілька відер води не шкода...), лиш це не звучить героїчно, бо я не хочу робити своє материнство подвигом - бо воно ним не є для мене! не важливо, що ви в своє материнство вкладаєте - для когось це безмежна любов, чи турбота, чи ніжність, яку не описати словами, але не героїчний вчинок. А наші мами-бабусі, наче переконують, що бути мамою - це боротися, це страждати, це жертвувати собою і навіть пожалітися не смій, бо: "от мені було ще важче, а я мовчала, і ти терпи!" - не вірте! у вас не повинно бути так! мамі не повинно бути важко! влаштуйте побут, аби вам не було! все що складно, скоріш за все неправильно організовано

а бабусі... я інколи думаю, що можливо, колись жінці було просто важче себе реалізувати, як "когось ще" окрім мами? і всі так старалися стати ідеальними, найкращими мамами (і стали ними! і зараз є!), що вони наче в такий спосіб чекають якогось визнання від нас? я б хотіла, щоб бабусі підтримували ново-мам, не лякали їх. І не треба казати, що все буде супер легко (бо воно не легко), але й не треба робити з цього подвиг - бо героїзм, він просто не для всіх. Не треба купати щодня, чи варити на один прийом їжі (я на дві дні варю - спрокійно почуваюся, совість не мучить), чи не користуватися готовими баночками - вирішувати вам, робіть так, аби вам було "неважко". От мені неважко купати і я купала (і навіть "в травах"), зараз теж щодня купаю (він мені пахне парфумами няні, плюс любить воду - то чом би й ні? чого моя дитина мені вночі має чужими парфумами пахнути?), а варити їсти мікропорції мені було важко і я варю на два дні, а м'ясні-рибні страви роблю хоча б з півкіло і морожу фрикадельки-котлетки (їх потім 10-15 хвилин варити, залежно від розміру, і готово)

другий стереотип я називаю "місіс перфект" - його розповсюджують фейсбуки-інстаграми - це вже хвороба суто нашого покоління. Скільки є блогерів-мам з чудовими "ідеальними" картинками себе та своїх дітей - не злічити! чомусь такі блоги ще люблять заводити, коли діток більше 2-ох... і це все так "веселково" виглядає, ніби бути мамою, то суцільне свято - ось 5 діток, всі в ідеально білому на пікніку (от прикиньте, ваша дитина на траві в білих штанах - надовго? чи їсть апельсин в білом пляттячку дівчинка 10 місяців - точно у все ще білому платтячку?)... хтось - не побоюся цього слова - "наївний" може повірити, що так буває, і потім мучитиметься комплексами "плахая мать", чи "мачуха", бо в неї дитина не може й 30 секунд залишатися чистою в світлому вбранні, бо вона не має часу робити стільки фоток, а якщо робить, то на них видно, що іграшки по усій хаті розкидані і он посуд брудний на кухні стоїть, чекає "з моря погоди"... не хочу казати, що всі ці фото "вистави", але себе я у цьому давно переконала - так не буває, якщо мама не має помічників, які приберуть хату, і зварять їсти, і підготують отой куток для фотосесії, поки вона всягне себе і дитину (ще й одяг хтось підбере в кількох варіантах, а мамі залишається лиш вибрати оптимальне після примірки), то ідеалізованої картинки батьківста (знову від "батьки") не вийде, а з помічниками - і ви змогли б, чесно! навіть ліпше!

згадала, як вибирала в чому зробити новорічну фотосесію, я стільки часу на це витратила - в інтернеті дивилася на приклади сімейних "луків", шукала, де такі комплекти одягу купити, потім де поміряти (ми з чоловіком "нестандартних" розмірів взагалі, лише Данусик у нас перфектний, як і будь-яка дитина), потім ще їхали в магазин, а "чогось" там не було (я в результаті була в світшоті найбільшого "дитячого" розміру) і треба приїхати наступного тижня, коли привезуть (це вже "реалії" України і нашого сервісу)... я не кажу, що воно того не вартувало - вартувало, але 1 раз на рік, ну двічі, все! не щотижня

бути мамою - це робота і велика радість одночасно. Не треба приписувати материнству щось надзвичайне - це не "мі-мі-мі", як на гламурних фото, але це й не суцільна самопожертва чи героїзм. Я б сказала, що це просто життя - отаке веселе, кумедне, з бузькою в каші (чи шоколаді, чи трускавках), дуже рідне, гамірливе, ні хвилини спокою, ні сантиметру особистого простору, але ж життя! ваше! а отже, й вам вирішувати, як до нього ставитися, а долати шлях легше з позитивом в серці та думках :)

19 comments :

  1. Тому я рада, що стала мамою в 30, а не скоріше....Хоча...можливо я зивню свою думку через 15 або 25 років ?!

    ReplyDelete
    Replies
    1. Саша, у мене така сама ситуація. Синочок народився, коли мені було 29,5. Це супер у такому віці (осмислено, вимріяно, із великою кількістю нерозтрачених сил, які хочеться вкласти у розвиток дитини), хоча за період шлюбу витримати тиск наших з чоловіком батьків було важко:-) Зате якби була можливість щось змінити, не змінила б. Нам з чоловіком довелося багато трудитись, щоб первісток народився у своїй оселі і щоб нічого йому не бракувало в матеріальному плані. Не уявляю себе, тоді ще випускницю магістратури (а ми з чоловіком побралися, як тільки дипломи отримали), з малям на руках і без будь-якого досвіду (ні професійного, ні життєвого).

      Delete
  2. Це був мій коментар, до останнього абзацу. Я б додала, що це буде життя, якого не було раніше, тобто можна напевно сказати, що народження дитини ділить ваше життя на "до" і "після"

    ReplyDelete
    Replies
    1. про поділ згідна - ця подія змінює все :)

      Delete
  3. От я останнім часом теж часто стикаюся з тим, що ті речі, які ти хочеш зробити ідеально, "бо так вже гарно вони у когось виходять", насправді виглядають ідеальними лише з того боку монітору, а в житті краще зробити все не так, як на гарній картинці, а як пасує саме тобі і твоїм близьким. Ось, до речі, ще один пост, де думки перегукуються з твоїми: http://www.kostikova.club/2016/03/blog-post_16.html

    ReplyDelete
    Replies
    1. угу, подібні думки :)

      Delete
  4. щодо другого — я завжди скептично ставилась до ідеальних мам в описаному тобою варіанті. надто нереалістично. для мене ідеальність в іншому полягає. і то мабуть не ідеальність, а рівень „дітям пощастило з батьками“ : )
    щодо першого. ну це болючий мозоль мій. я ніколи з порадами не лізу. а тим більше не розповідаю кому як жити. тому оці добрі поради від мам-бабусь мене страшенно нервують. я намагаюсь себе переконувати, що хочуть лише добра, але не надовго мені того аутотренінгу вистачає. одна справа якщо новоспечені батьки питають поради та допомоги, інша — якщо вони їх не потребують. мене дуже здивувало як раз оце жаління мене. „бідненька, тобі ж важко самій. хай мама приїде допоможе. ну потерпи трошки потім буде легше. давай я приїду з вами поживу допоможу.“ так непросто, так це зміна твого життя. але нічого надзвичайного ж. з гарною організацією можна встигнути і за собою доглянути, і хазаяйські справи зробити, і про коханого не забути. звісно якщо чоловік адекватний, а не вихований з переконанням „це не чоловіча справа“ щодо будь-якої мінімальної допомоги.

    ReplyDelete
    Replies
    1. мені з малою дитиною до півроку було найлегше, з початком повзання і прикорму - трохи ускладнилося, а от з початком ходіння, хотіння ВСЬОГО, і вимагання уваги, і аби його розважади - стало АТАС :)
      я зараз взагалі не уявляю, як його лишити з бабусею чи дідусем, з ним хтось немолодий і нежвавий взагалі не впорається (знадай, як він в Петра в фонтан полетів)

      Delete
    2. ну те, що пересування пришвидшилось разом із зацікавленістю то звісно перешкода. але з іншого боку мені от тільки зараз стало легше, бо можна її хоч на трохи зацікавити іграшками і лишити саму. бо раніше цяцьки її не цікавили, а лише тримай на ручках і все. а тепер і сама повзає і грається.

      Delete
    3. і в мене було так як в Олександри - чим старша Емілі ставала, тим легше було мені. Її вже можна було кудись покласти і вона собі повзла, вставала і бавилась! А от з маленькою було важко, бо весь час на руках. І таке ж зараз з Девідом ) ну тобто він все таки менш ручний ніж сестричка, але недочекаюсь коли стане самостійнішим )

      Delete
    4. Я теж згідна з тобою, Віка, на всі сто! Дуже корисно мені було б таке почитати ще десь під час першої вагітності :) тому надіюсь що твій пост дуже допоможе майбутнім або щойно-мамам ) Я б лише додала, що якщо вже-мама, в котрої дитині рік (чи більше, менше) і досі мучиться через стереотипи, зайві поради і докори сумління, то єдиний вихід - це заводити другу дитину :) повірте мені, коли ви бачите що перше вже виросло і ніц йому не бракує, то розумієте що і друге ніде не дінеться і теж виросте :) і все буде добре без купання щодня (хоч я теж купала, бо дитині подобалось) і з вчорашньою зупою :) А взагалі я теж колись щось схоже хотіла написати і вже навіть маю заготовки, тільки трохи з іншого ракурсу ) може колись доберусь до того посту )

      Delete
    5. мені моя мама каже, що Данилко "кручений", або то ще інколи звучить як: "хлопчисько" - означає, що дуже жвавий і активний, іншими сорвами - можна було б і поменше руху-шуму-гаму. То можливо мені стало важче, як він "закрутився", бо того "руху" надто багато? сама я не можу оцінити чи шилодуп Данусик чи ні, бо не маю з чим порівнювати - тому мені все ок :)

      Delete
    6. і Оля, дякую, та чекаю на пост від тебе, стало цікаво про твій ракурс почитати :)

      Delete
    7. в мене мала така сама судячи з опису. я її енерджайзером називаю, як з тої реклами батарейок. вона навіть уві сні повзає : ) я на це дивлюсь так — дитина активна — це дитина здорова і гарно розвинута : ) а от якщо де поклав там знайшов це мене б вже непокоїло якось. Олегова мама каже, що він таким не був в її віці. а з досвіду роботи з дітьми скажу, що років у 12-13 вони вже стають дуже лінивими і малорухливими. лишилось трошки потерпіти : )

      Delete
  5. Віка, підтримую на всі 100%. Надивишся на такі перфектні кадри... потім аби лиш до себе то не приміряти. То як коли у всіх на капучіно пінка в формі серця, а в тебе - дупа :) . а тішитись пасувало б, бо капучіно добре. А пінка... колись і тобі в формі котика чи фейєрверку випаде :)

    А ще ти мене підштовхнула пошукати, які фото справжнього батьківства люди викладають: http://www.boredpanda.com/what-parenting-really-looks-like/

    ReplyDelete
    Replies
    1. я теж подібні підбірки бачила :) головне не забувати, що всі виростають та й життя змінне - однаково не буває

      Delete
  6. Віка, дякую тобі за твій пост. Ти наче з моїх уст те написала. Завдяки допису я знайшла 100% однодумця в цих двох питаннях, а ще це важливо повторювати ново-мамам (у форматі моральної підтримки типу "ти найкраща") на кожному кроці . На їхню голову сипеться стільки інформації (з книг, від бабусь, інших ново-мам, сусідок, ...), кожен крок обговорюється, оцінюється, на все у всіх є свої поради та зауваження. В такому режимі можна зійти з глузду. Але! Варто залишатись собою, впевненою у своїх силах, знаннях, не боятись невдач (а вони часто бувають, особливо якщо дитина не все любить їсти), не слухати порад типу "а у наші часи...", бо часи змінюються. І головна порада від мене: не порівнювати ні себе з іншими мамами, ні свою дитину з іншими дітьми. Ми всі індивідуальності, у кожного своя траекторія розвитку. І можна випереджати когось в одному, а пасти задніх в іншому. І це норма.

    ReplyDelete
    Replies
    1. дякую! рада, що маю однодумців - мамам важливо знати, що вона така не одна :)

      Delete
    2. до речі, я маю своєрідну мантру - "мама молодець!", тобто за будь-яких обставин мама робить great job і найважливішу в світі!

      Delete