Еріх Марія Ремарк

місяць другий: а-гу-гу

оооо, який Данилко великий - має аж два! місяці! - такий активний: чеберяє ногами (так би й побіг вже), а як носити, то вимагає тіко вертикального положення і крутить головою на всі сторони (хоче якомога швидше вивчити цей світ)

усміхатися Данилко навчився ще минулого місяця, а тепер тішиться усім підряд - усім хто файно до Данилка звертається. І на додачу до усмішки почав ще й розмовляти - "аааау" (то напевно має бути "мяяяуу"), "ба", "а-гу" і навіть один раз вийшов на три склади - "а-гу-гу" - то так Данилко розказує, що йому наснилося. Часом у нас відбуваються цілі діалоги:

- Данилко, хто в мами гарний хлопчик?

- а-гу, - "звичайно, я" і усмішка на всі 32 (якби вони були...)

- Данилко, а хто любить маму?

- ааааууу, - "яяя! яяяяя! мояяя мама" і далі усміхаємся

- а як ти маму любиш?

- а-гу, а-гуууу, - "отак" і руки в різні сторони, наче показує як багато і сильно

за мамою і татом Данилко слідкує поглядом - аби раптом десь не загубилися, а то вони такі, за ними треба добре пильнувати :) а ще Данилко знає, що як "покликати" (похникати-заплакати), то хтось 100% візьме "на ручки" - і починає використовувати цю маніпуляцію (от звідки воно таке манюсіньке, стало таке хитрюще, га?..)

крім того другий місяць був повний пригод - ми їздили електричкою (до аеропорту): поїзд файно заколисує, Данилкові сподобалося там спати); ми літали (до Києва): в літачку підходить все - лежати на мамі (нарешті! цілих три години на мамі! і навіть не пробують кудись перекласти... ура!), бавитися на сидінні літачка, навіть перебиратися в польоті було цікавіше; ми ночували в Києві в готелі (наш літак запізнився і наступний рейс до Львова був наступного дня): взагалі не справило на Данилка враження - яка різниця де спати?; їздили в машині: це скучно, особливо якщо довго, і якось то жарко (від кондиціонеру), то холодно (коли двері відчиняють) - ніяк не пристосуєшся, і мама постійно то вбирає, то розбирає...

цього місяця Данилко познайомився з бабусею і дідусем і прабабусею - дідусь, то майже так як тато - постійно десь пропадає і дома буває лише ввечері, Данилко так і не придумав, що з ним робити; а от бабуся файна - вона з Данилком бавиться і бере "на ручки", не то шо мама - та сачкує на кожному кроці :), а прабабуся все просила Данилка поділитися молочком - він ніби й зрозумів, що то вона дражниться, але якась підозра залишилася :)

ще Данилка почали приваблювати перші іграшки - можна ввімкнути мобіля над ліжечком аби грав музику і крутив тваринок, а самій попити каву. Ну і брязкальця наше все - якщо мама тарабанить, то Данилку то дуже цікаво - таке кольорове і шумне. А мама з нетерпінням чекає моменту, коли Данилко вже буде бавитися (хоча б ініціювати гру) сам :)

Едгар Аллан По

Люсі Монтгомері "Історії по Енн Ширлі"

почала читати завдяки відгуку Юлі :)

але шкодую, що не перечитала той відгук ще раз перед тим, як вантажити книги з нетів російською! я б тоді 100% зачекала поки не отримаю український варіант, адже переклад такий смачний (роблю висновок із цитат у Юліному дописі), російською взагалі не до порівняння (або я до російської глуха на два вуха)...

самі історії про Енн дуже світлі - чтиво для тих, хто потребує сяйва і сонця, легко читати і вони достатньо динамічні та короткі. Дуже рекомендую, і шукатиму шанс перечитати вже українською - це має бути неймовірно :)

місяць перший: давай товаришувати

28 лютого Данилкові виповнився місяць! буду відвертою, перші два тижні мені час тягнувся неймовірно довго, а потім годинник - нарешті! - завівся і все якось зарухалося

мені тепер дивно, чому усі так наголошують і хвилюються про пологи, бо насправді оці перші дні мені далися набагато важче - я ходила в шоці від того, що в мене взагалі немає часу на себе, навіть поїсти чи скочити в душ... але, як каже моя мама - спочатку буде важко, а потім звикнеш. Іншими словами, легко-то не стало, але цілком нормально - терпимо так би мовити, а ще з'явилася якась мінімальна різноманітність (про неї далі)

отже, з п'ятого дня ми почали Данилка купати (у Британії рекомендують не купати тиждень-два, бо у діток після народження шкіра вкрита якоюсь дуже корисною штукою - назву я забула), він так класно реагував на занурення - здивований вираз обличчя, величезні очиська, задригав ногами - то треба було відео знімати, бо словами таке не опишеш :)

десь на десятий день ми почали гуляти - тепер я знаю, що якщо ніяк не можу Данилка вкласти спати, то треба іти на вулицю - там очка одразу закриваються, правда чьо вони відкриваються у ту ж секунду, як я переступаю поріг хати по поверненню, мені неясно - ото ж треба бути таким хитрющим?!. :)

на третьому тижні Данилко почав усміхатися - такий класний втішений вираз обличчя - вав. А на четвертому тижні він вже усміхався мені у відповідь. Особливо нам подобається дивитися на маму в дзеркало - це ж так кльово, одразу дві мами - одна "на ручках' тримає, а інша он збоку шкіриться - ну, як не поусміхатися у відповідь?.. :)

отакі у нас на разі маленькі успіхи і досягнення. Але ми ростем! і вже навіть виросли зі своїх перших штанців :)

Макс Фрай "Кавова книга"

пологи у Британії