про речі занублені і знайдені

7 років 6 місяців: коліжанка

як я писала в минулому пості - Данилко познайомився з сусідською дівчинкою Євою. І вони почали товаришувати. Звідси і назва посту - має тепер собі коліжанку. Мушу дати якихось трохи історичних даних - він багато контактував з іншими дітьми. В попередньому будинку поруч жили Марко та Максим. І він ходив до них бавитися, і хлопці часом приходили до нас. А в моїх подруг старші дітки - то дівчата. Тому він перетинався з Софією і Марусею. Але є одне "але". Данилко сам по собі дуже легко підпадає під чийсь вплив, він є активний та нестримний в діях, в емоціях також. Я дуже часто йому кажу, шо він не має почуття міри - отак починає дурниці робити, дорослі намагаються пожартувати і зам'яти, а він не може спинитися і гне свою лінію та продовжує робити дурниці (стрибати по дивані, чи стояти на столі, чи мявкати на всю хату - розумію, що це дитячі розваги, але інколи це недоречно. Сварити я не хочу і вибираю тактику прохання або жарту, а він не сприймає це всерйоз). І от з хлорцями - то виходять 2 чи 3 отакі нестримні урагани з дикою енергією, яка бушує і кипить (їм досить 5 хвилин разом - і вони вже кидаються камінням по жабах в ставку). А з дівчатами ігри значно спокійніші - і мені це так подобається! ніхто не бігаає як навіжений по сходах і не сипле пісок на голову іншому... я думаю ви зрозуміли - мені його дружба з дівчатами підходить ліпше )

шоб додати сюди ше чогось цікавого - в мене рідний брат і ще 3 кузени. Тобто, що таке дівчинці знатися з хлопцями я ніби-то знаю з власного досвіду. Але все одно їхня динаміка дуже цікава. Я якось давно не спостерігала дівчат так зблизька і це дуже мило. Єва така вихована, спокійна, ніжна. Завжди знайде, що сказати, гарно розповідає, акуратно їсть - милота милот. Я не зазвдрю, просто розумію, що діти - то діти, але різниця між дівчатами і хлопцями таки є. Наприклад, я якось почула як Єва заявила Данилку: "а тобі не здається, що ми стали такими... ну, такими... близькими... еее... друзями?" - я з того сміялася дуже довго. Або як Данилко жалівся, що: "Єва вже всім своїм друзям про мене розповіла, а я про неї чомусь не хочу розповідати..." - і шо тут додати? - хлопчисько!

окрім того у Данилка продовжувалося онлайн навчання, як і у Єви. Отак воно все якось і відбувалося - урок, перерва - поганяти з Євою на велосипеді, урок, обід, ще урок, перерва - звалити до Єви на батут, мама загнала на наступний урок, прийшла Єва чекати Данилка біля басейну. А потім: "мама, ми хочем зробити пікнік! принеси нам фанточки і перекус". І мама така: "чому пікнік у них, а канапки нарізаю я?.."

ще з смішного була історія як Данилко мучив мене півдня, щоб я навчила його робити бульки з жуйки. А потім виявилося, що то Єва вміє бульки дути і тому йому також треба було "срочно" навчитися. Або я вони двоє облкеювалися татушками з піратами - то Єва собі папугу на руці наклеїла, а Данусик мій черепа на лобі )

якщо говорити про навчання - то спершу я була дуже скептична і сприймала це все - хоч під ногами не плутається, коли в мене робочі наради. Але насправді, вони шось там навіть вчили і навіть вивчили (що взагалі фантастика). Я в минулому пості згадувала, що їх навчили як користуватися годинником. Він сам мені приходив розповідати про кілограми і про метри. Вони всім класом читали книжки - і це теж було круто, що читають всі одну й ту ж книгу. Читання його прокачувалося як вміння і ставало все кращим і швидшим. І рахувати в межах сотні вони також навчилися на уроках. А ми ще й почали пояснювати принцим множення - і нормально йому так зашло. Але це все не відміняє небажання напружуватися. Як тільки почалися в червні канікули - так і Данилка стало дуже важко до будь-чого мотивувати. Дитина не хоче і все тут, каже: "що це за канікули, коли треба робити завдання?!. я таких канікул не хочу!" - і не посперечаєшся ж...

цього літа тато наш не виїздний з України, як і усі чоловіки... я ще мала якісь плани - чи то сподівання? мрії? - поїхати самій з дітьми в червні в Хорватію, але Петро мене відмовив. Сказав, що я з тими двома "товкунами" там ще більше змучуся, ніж удома, та й дорога самій буде дуже важкою. Тому ми лишилися на літо у Львові. І це наше "втрачене літо" врятував міні-басейн!

насправді як басейн воно не задумувалося. Ми просто хотіли мати в ландшафті якусь water feature - щоб от чути дзюркотіння і бачити блискіт води на сонці. Тому зробили вздовж тераси "калабаню" на 60 сантиментів в глибину. Але цього досить дітям, щоб і плавати, і навіть стрибати. І ця штука просто таки "зробила" літо - було дійсно дуууже жарко цього року у Львові - можна б було зваритися, якби не можливість зануритися у воду. Я засмагліша, ніж після будь-якого моря - бо та засмага підтримувалася протягом всіх літніх місяців. А вже які дітиська чорнющі - капці!

місяці 31-33: тонкощі спілкування з однолітками

перш за все нам довелося попрощатися з нянею. Якось з тими усіма тривогами не хотілося мати в хаті зайву людину. Та й наша пані Галя хотіла бути вдома з своєю сім'єю. Тому спочатку це було вимушено, а потім ми звикли. Виявляється, що коли вдома є Данилко - то хлопці чудесно собі можуть бавитися разом. Також виявилося, що коли дома і мама, і тато - то нам чудово взається займати чимось дітей та жонглювати мітингами, щоб вони не перетиналися. Отак з того часу й живемо - без няні

звичайно, оскільки усі вдома, то довелося і багато побутових справ робити з дітьми. І оскільки в Данилка почалося-таки онлайн навчання, то основною компанією цих справ став Кирилко. Та дрібнота тепер, як чує звук шафки для взуття, то вибигає з криком: "їхати"! - і спробуй його не візьми! буде ображатися, плакати, казати: "я хоцю з тобою". Петро інколи навмисно придумував, куди б то з ним повіятися, щоб і Кирилко був зайнятий, і щоб мені спокійно провести дзвінки з клієнтом

в Кирикла з'явилася любов до дорослого lego і до "тототічків" (чоловічків) - він все намагається посадити їх в різні машини. А в нас же тих чоловічків та аксесуарів до них багато - то ще і носиться з тими ногами/руками/головами...

весна поступово брала своє і ми все більше часу проводили на вулиці - і гуляти, і просто гасали. Хлопці навколо будинку - один на велосипеді, інший на велобізі. Плюс пісочниця - скільки разів вже я мила їм обом від піску голови, то не злічити...

ще інша традиція - то що якщо ми їдемо десь сім'єю, то водій у нас мама. А хлопцям подобається їхдити з нами, бо ми завжди їм щось купуємо, якщо не машинки, то молочні коктейлі, або просто якісь цукерки на касі

ну, і торкнуся знайомства з сусідськими дівчатами - Євою та Маєю. Звісно, шо там більше Данилко бавиться з Євою, бо дрібні ше не сильно вміють. Але Кирилко регулярно ходив до Єви за компанію. І от 19 травня - я аж записала! - прибігає моя дрібна дитина з плачами і каже: "Мая мене била"! отак малючок, який не ходив ні дня в садочок був шокований - виявляється то можна когось бити! хтось може його бити! весь світ в Кирилка перевернувся! звідци і назва для допису :)

7 років 3 місяці: online навчання

складний видався у Данусика цей період. По-перше, в нього піднялася темперапутра прямо на святкуванні 7-и років. І потім виявилося, що то ковід. Перехворіли всі ми і всі гості. Без якихось особливих нюансів - що вже добре - але слабкість тримала дуже довго. Єдиним, хто не мав у нас температури, був тато. І ми перші дні думали, що то якась простуда. Але Петрові встрілило в голову зробити швидкий тест в офісі - в п'ятницю! - і він виявився позитивним... отако хворіючи тиждень, ми випадково дізналися, що у нас ковід

і звісно, Данилко мусів ще відсидіти на самоізоляції - правда співпало, що усю школу також відправили на карантин. Хоч було не так образливо йому вчитися онлайн. Але після 2-ох тижнів дома святкувати день народження в розважальному центрі було вже якось недоречно, та й ні в кого з батьків не було сил - ні моральних, ні фізичних. А Данусик так хотів - кульки, аніматорів, друзів... з одного боку Данилко народився в прекрасний святковий період - це наше найулюбленіше зимове свято: після Миколая, Новго Року, Різдва, Старого Нового Року, Водохреща - такий завершальний акорд! а з іншого боку - зима і зробити дитяче святкування дуже складно - завжди хтось хворіє, дорога важка через сніг/завірюху/ожеледицю...

а далі почалася війна - фото дуже мало у цьому звіті - бо от взагалі було не до того. Тиждень школа не працювала зовсім. Потім почалося онлайн навчання, до якого довелося ще адаптовуватися (і це було непросто - як Данусику, так і мамі, такі і Кирилку). Перші тижні то були навіть не уроки, а просто конференції з однокласниками та вчителькою - щоб діти мати на що перемкнути увагу, і спілкувалися з однолітками. А от далі почалися уроки за розкладом. Данилку було складно не вигукувати, чекати своєї черги...

а ще в зум конференції можна ставити фото на фон і використовувати спецефекти - йой!.. як вони всі на то відволікалися! і оскільки Данусик вчився на моєму персональному ноутбуці - де зберігається весь архів наших сімкйних фото - то він зумів шось зі 100 фото різних свят, зустрічей і поїздок завантажити в фони зуму! можете лише уявити, яка я була "щаслива", коли це помітила... хоча сам по собі розклад та наявність уроків впливали на малого позитивно - це хоч якісь жартики-розваги з іншими дітьми. І він був busy! і busy не мною )

дуже класні готували вчителі тести-завдання у вигляді гри - де відповідаєш на запитання і заробляєш бали. Данусик дуууже competitive і йому було принципово мати завжди максимум. А деякі такі завдання він проходив навіть на вихідних і навіть по кілька разів - так йому подобалося - і вигравати, і анімації, і сам challenge. Загалом я задоволена, як школа організувалася і організувала дітей. Хоча навантаження на батьків, звісно, також зросло - бо учням видали книжки для домашнього читання, але читати з них ніхто сам не поспішав (було б дивно, якби навпаки). І доводилося підпрацювувати Данилковою секрктаркою. Трошки легше стало, коли він навчився сам по розкладу дивитися, який у нього наступний урок. А потім і сам по посиланню його вмикати. А згодом дітей ще навчили користуватися годинником! і з  нанадуваннями, навчання стало майже повністю Данусиковою відповідальністю

звісно, ми з Петром намагалися дітей від хаосу і стресу захистити. Все таки ми живемо в передмісті Львова, сирен нам не чути. Коли була тривога, то ми просто пропонували їм бавитися в безпечній кімнаті і підсовували якісь настільні ігри, чи мультики - то безвідмовний варіант. І звісно, ми нічого не приховували і розповідали все як є-  і чому сирени, і що війна. Але то скоріше для обізнаності, а не щоб налякати

а десь укінці квітня з Чехії повернулася сусідка з доньками - Єва саме віку як Данилко, і Мая на рік старша за Кирилка. То хлопці знайшли собі компанію і їм також стало цікавіше. Ще можу розказати, як діти познайомилися - якраз було укінці квітня. Отож, Петро на секунду відвернувся, а хлопці вже виїхали на загальне подвір'я - у нас є ворота на 6 будинків і між цими будинками безпечно, діти собі вільно катаються, бігають. Пішов тато шукати дітей - а вони вже з якимись дівчатами! і Данусик такий: "тато, тато, а у Єви є батут! ми підем пострибаєм?" - Петро аж висадився. 5 хвилин! а вони вже познайомилися, порозказували про батути і стусили, щоб далі товктися! сучасні діти, то не ми... вони неймовірні! комунікабельні, товариські і дуже відкриті. Давайте їх берегти - за будь-яку ціну!

а потім почалася війна

місяці 28-30: хтось не в настрої

у Кирилка триває період заперечення. Все не так і всі не такі:

- я тебе люблю

- не любиш!

- сильно

- не сильно!

- йдем їсти

- не йдем

найкумендіше, коли питаєш шось таке, на шо - я впевнена! - він хоче погодитися, але гордість не дозволяє:

- хочеш цукерку

- умм (такий невдоволений звук)

- то дати чи ні?

а дрібнота мовчить і "так" не скаже в жодному разі

все повторює за Данилком, має всюди за ним встигнути. Це буває печально, коли доходить до поділу машинок в хаті - бо йому треба саме Данилкові. Але в мами є "хак" - коли Данусик йде в школу, у нас вдома прокидається мафія! мафія йде в Данилкову кумнату і прямо на Данилковому ліжку перебирає всі Данусикові машинки. Найголовніше до повернення Данилка встигнути все вертуни назад )

маленькі машинки використовуються для гонок і для паркування на всіх можливих поверхнях - часом навіть посеред хати. А от Миколай ще додатково приніс ескаватор і трактор від lego duplo - до цього часу дуже гарно бавиться тою технікою

як ми їздили в спа-готель Маріон в Буковелі я вже розповідала - Кирилкові там теж в джакузі дуже сподобалося. Але от що я не розповідала - то це як моя дрібна дитина їла борщ. Уявіть: столи застелені білими скатертинами, стільці мають світло-бузкову велюрову оббивку, а борщ подають в тарілках з дуже широкими краями. Коли він перший раз натиснув на край тарілки і перевернув поливину борщу на скатертину - це було навіть смішно. Але коли наступного дня він то все вивернув на себе, на стіл, на стілець і навіть трохи на маму - смішно вже не було. На третій день я йому замовляти борщ відмовилася - або пельмені або ходи голодний (зазвичай, я дозволяю дітям самим вибирати, що вони їстимуть в кафе/ресторані. Звісно, я фільтрую - озвучую їм лише прийнятні варіанти. Але в кінці кінців вибирають вони самі)

в розмальовуванні дерев'яних іграшок Кирилко також приймав аткивну участь - бавився машинкою та бризкався фарбою. А найголовніше - пив какао з машмелоу. От цікавий факт - Данилко якось до какао байдужий, в багатьох (в переважній більшость випадків) він попросить "червоний чай" (варення з водою) і печиво. А от Кирилко знає толк - "какаву з масьмєлов" замовляє собі досиь регулярно навіть влітку

дрібнота дорослішає і все частіше проводить час з татом - то вони стригтися самі їдуть, то в офіс, то в магазин

і на зверершення фото з тортом на 7-иріччя Данусика

Данусику 7 років: happy birthday!