ітерація #3

пост буде, ймовірно, для когось з розряду TMI (too much information), але я собі хочу ці моменти запам'ятати

отож, усі мої діти "плановані". Але до появи Данилка мій материнський інстинкт був вимкнений. Іншими словами рішення мати дитину приймалося скоріше раціонально - на фоні того, що от мені скоро 30, а не тому що маленькі діти подобаються (і взагалі - де я бачила в той час маленьких дітей?! мій "мацьопик" найстарший серед дітей моїх друзів). Але Данусик таке наше сонечко, що дуже скоро мені закралася ідея наявності 3-ох дітей. І мені велика сім'я дуже імпонувала. Не скажу, що це була прям моя "мрія", чи "план" обов'язковий, але мені подобалось, які ми з Петром вийшли батьки. І здавалося, що ми здатні виховати 3 дитини. От тому в себе в голові зараз я "завжди" хотіла 3-є дітей (хоча яких дітей я могла хотіти в 18-20 років, то хороше питання)

коли ми з Петром говорили про 2-у дитину, то Данилко вже підріс достатньо, щоб маленькі діти почали мене розчулювати (я навіть пам'ятаю ту рекламу вологих серветок на 98% з води, яка вперше мене торкнула - там таке немовлятко на ручках… така солодка ляля). А от Петро ще якийсь час йшов до прийняття. Я була готова, як Данусику 3 роки виповнилося, а Петро ще півроку тормозив. І мені здається, моє бажання було вже емоційним (хочу! саме дитину), а Петрове рішення все ще було раціональним - він планував мати 2 дітей, бо 1 виросте егоїстом, а час же іде, різниця у віці вже скоро стане завелика, сам теж дорослішає (Петро на 5 років за мене старший)… пора! якось так в нього було - мені здається )

3-ю ж дитину Петро собі, в своєму житті, саме для себе - не уявляв. Я ще з нього піджартовувала, але він морозився вперто. Завжди була реакція - ой, нє (а треба, щоб дитину хотіли обоє батьків). І от - Кирило пішов в садочок і він так швидко подорослішав! просто вмить! і на питання: "де моя ляля?", почав відповідати: "я не ляля". І Петра поплавило - захотілося "лялю". Додам по-секрету, що завагітніти хлопцями нам займало в межах півроку, а Яринка прийшла до нас з першого разу! ця дівчинка дуже до нас хотіла! і ми дуже хотіли її )

і ще дуже смішна була реакція Петра на вагітність. Він так тішився! з хлопцями якось були спокійніші реакції, більш такі - що тепер тре зробити, який план, які задачі… а тут - просто радість. Ура!